Спалюванню — бан? VS можливі рішення для України

Автор: Всеволод Савенко, управляючий Групи компаній «ЕСКО УКД & ТСК РГ».

Однозначним трендом останніх двох років у мережі Інтернет є гасло «Спалюванню — бан».

У чому фундамент такої риторики і з якої причини роздувається інформаційне полум’я, що направлене на прищеплення відрази та побоювання суспільства до процесу спалювання? Про це поговоримо в матеріалі.

Основні аргументи про неприпустимість або небезпеку процесу спалювання звучать так:

1. спалювання є однією з найнижчих ступенів в ієрархії поводження з відходами;
2. якщо допустити спалювання на законодавчому рівні — усі відходи, у тому числі вторинна сировина, будуть спалюватись, а не повертатися у народне господарство;
3. технологія спалювання небезпечна через викиди в атмосферу, залишками золи, процесом;
4. світове товариство сортує відходи, а не спалює;
5. в Україні не будуть контролювати викиди від сміттєспалювальних заводів, і це призведе до екологічного жахіття;
6. в Україні не будуть встановлювати фільтри на сміттєспалювальні заводи.

Що правда, а що вигадка?

Для оцінки ситуації із різницею інформаційного поля та реалій потрібно уточнити, що під спалювання підводять усі можливі та неможливі термічні методи обробки/переробки/утилізації відходів.

Це докорінно неправильно з огляду на абсолютно різні принципи поводження з відходами, технологічні процеси, як наслідок, абсолютно різні техногенні, екологічні та економічні ефекти.

Що ж це таке спалювання в обивательському розумінні? Це відкрите горіння?

Де воно можливе? Виключно на неконтрольованих загораннях ТПВ, звалищах, у печах доменного типу тощо.

Як це виглядає?

Правда, жахливо?

Увага! Матеріал публікується частково! Повна версія –  в журналі «Екологія підприємства» № 7, 2018

Джерело: журнал «Екологія підприємства» № 7, 2018

Придбати електронний журнал «Екологія підприємства»
Придбати вигідний комплект видань
Найближчі заходи