Екологія vs зміна клімату: у чому різниця та що важливіше Як ці ризики сприймають українці й чи готові платити за «безпеку»

Європарламент оголосив надзвичайний стан у сфері клімату і довкілля в Європі та світі – відповідну резолюцію було прийнято 28 листопада. Європейські депутати закликали президента Єврокомісії Урсулу фон дер Ляєн включити до нової Європейської кліматичної угоди зобов'язання щодо скорочення викидів парникових газів на 55% до 2030 року.

Рішенню Європарламенту передувала публічна заява Всесвітньої метеорологічної організації (WMO) відносно концентрації СО2 в атмосфері: у 2018 році цей показник сягнув рекорду – 407,8 часток на мільйон (ppm). У 2017-му він складав 405,5 ppm, а у 2015-му – 400 ppm. Якщо порівнювати із 1990 роком, відколи питання глобального потепління вийшло на рівень ООН, вміст вуглекислого газу в повітрі зріс на 43%. Подібна концентрація СО2 спостерігалася в атмосфері Землі 2–3 млн років тому.

Вчені прогнозують, що до 2100 року людство чекає зростання середьнорічної температури на 2–3 градуси, підвищення рівня океанів і морів на 10–20 метрів, жорстокі посухи змінюватимуться шаленими повенями, пори року будуть знівельовані й почнуться проблеми з врожаями та доступом до питної води.

У резолюції європарламентарів зазначається, що Єврокомісія має розробити необхідні законодавчі та бюджетні пропозиції, які б допомогли обмежити зростання температури нижче 1,5 °C до 2030 року. На сьогодні потепління вже перевищило 1 °C. Від 1990-х років було прийнято та підписано три глобальні документи щодо боротьби зі зміною клімату та обмеження викидів CO2, але проблема лише погіршується.

Ставка на «зелену» енергетику також не виправдала себе. Багато хто вже визнає, що розвиток джерел відновлюваної енергії не вирішує проблем глобального потепління. Отже, в найближчому майбутньому знадобиться ще більше грошей, щоб виправити ситуацію. Оскільки Україна є підписантом усіх трьох міжнародних документів, це безпосередньо стосуватиметься й українців. Mind спробував розібратись, як це торкнеться мешканців України та чи готові українці витрачати ще більше коштів на енергетику.

До яких угод вже приєдналася Україна? 

Першим міжнародним документом стала Рамкова конвенція ООН зі зміни клімату, підписана в Ріо-де-Жанейро 9 травня 1992 року в рамках так званого Саміту Землі, її часто називають просто «Конвенція Ріо».

Другим 11 грудня 1997 року в японському Кіото був прийнятий додатковий документ до «Конвенції Ріо» – так званий Кіотський протокол, яким країни домовлялися у період 2008–2012 років скоротити та стабілізувати рівень викидів парникових газів до рівня 1990 року.

Третім – Паризька угода, черговий додатковий документ, прийнятий 12 грудня 2015 року до «Конвенції Ріо». Він передбачає, що зобов’язання щодо зменшення викидів парникових газів беруть на себе усі держави світу незалежно від рівня економічного розвитку. Детальніше про кожну з угод – наприкінці матеріалу.

Втім, дуже часто люди плутають поняття екології та зміни клімату. Ці проблеми пов’язані певною мірою, і впливають одна на одну, але причини їх виникнення – різні.

У чому різниця понять та проблем? Олексій Рябчин, заступник міністра енергетики та екології, у коментарі Mind розповів, що світова експертна спільнота намагається виокремити ці поняття. І спробував пояснити різницю.

«Є поняття «pollution» – забруднення навколишнього середовища. Це локальні проблеми, такі як загазованість від автомобілів або викиди металургійних заводів – тут страждають, передовсім, люди поруч, це їхні особисті проблеми. Викиди можуть бути віднесені за кордон, що відбувається доволі часто. І західні країни можуть проспонсорувати купівлю певних фільтрів. Отже, це більш локальні, або транскордонні, речі», – пояснив заступник міністра.

Інша річ – emission – «випускання, поширювання» або «викиди парникових газів». «Зміна клімату стає глобальною проблемою, її не можна побороти, поставивши фільтр на заводську трубу чи електростанцію, це не пил чи якісь хімічні сполуки, – підкреслює Рябчин. – СО2 та інші парникові гази можна побороти лише одним чином: скоротити споживання викопного палива чи замінити його. Тут є шалена прив’язка енергетики до довкілля через вугілля, газ та нафту. Оце головні винуватці зміни клімату».

Чи розрізняють українці екологічні та кліматичні проблеми? Нещодавно в Україні пройшло масштабне дослідження щодо екологічної свідомості громадян, яке проводилося за підтримки Глобального екологічного фонду в рамках реалізації Програми розвитку ООН «Інтеграція положень Конвенції Ріо у національну політику України». Це було вже третє дослідження, перші два проводилися у 2014 та 2017 роках.

Це дослідження готувалося до Київського міжнародного економічного форуму, і замовники та організатори форуму чомусь назвали його «Чи готові українці до зміни клімату?», що не відповідає суті дослідження. Воно й показало, що проблеми екології та шляхи їх вирішення наші люди усвідомлюють чітко, а от про проблеми зміни клімату, їхні причини та варіанти зменшення негативних впливів мають досить приблизне уявлення.

Якою є екологічна свідомість українця? За словами Олександра Стегнія, керівника центру дослідження суспільної думки Socis, визначити рівень екологічної свідомості в Україні доволі складно, бо є певна залежність: у бідних країнах, або у країнах у перехідному періоді, екологічні проблеми є другорядними для населення. А на перші місця виходять проблеми, що стосується безпосередньо життя.

Опитування в Україні підтвердило цю тезу. Перше-друге місця зайняли «якість медичного обслуговування» та «корупція» із однаковим показником – 16,3%. Потім – «рівень економічного розвитку» та «бідність». «Забруднення навколишнього середовища» посідає лише п’яте місце – 12,1%, а «вичерпання природних ресурсів» аж десяте – 2,8%.

Проте, коли респондентів просили назвати найгостріші екологічні проблеми України, у більшості були чіткі уявлення. Це те, з чим люди стикаються щодня та про що дуже часто говорить преса. На першому місці було названо сміттєзвалища та проблеми з переробкою сміття – 57,5%.

Основну відповідальність за забруднення природного середовища українці покладають на владу – 51,2%. Свою ж відповідальність наші громадяни визнавати не хочуть: за п’ять років цей показник впав з 61,4 до 34,2%.

Проте понад 90% українців готові зробити власний внесок у покращення довкілля: 41,8% уже це роблять, ще 49,1% – заявляють, що готові. Переважна більшість цих заходів пов’язані з економічними чинниками – це ресурсоощадні практики та модернізація власних помешкань.

Як українці ставляться до зміни клімату? Натомість, що стосується кліматичних змін, українці бачать їх лише в розрізі «Загрози майбутнім поколінням на глобальному рівні». Причому опитування проводили так, щоб враховувати відповіді відразу на два питання. Таким чином, у 2019 році на перше місце й вийшло «забруднення навколишнього середовища» – 57,9% голосів українських респондентів, а на третє – «вичерпання природних ресурсів» – 32,2%.

У 2014 та 2017 роках перше місце посідали «війни і конфлікти». Наразі вони змістилися на другу сходинку із показником 42,9%.

У розділі «Найбільш гострі екологічні проблеми України» автори опитування ставлять дивні питання про підтримку респондентами подальшої долі традиційної енергетики, яка впливає саме на клімат, а не на проблеми зі сміттям. До того ж з не дуже коректними формулюваннями – як для такого поважного опитування, яким автори його позиціонують.

Наприклад: «Чи підтримуєте ви… а) розвиток відновлюваної енергетики; б) відмову від атомної енергетики; в) поступову відмову від нафто-газових джерел». У самих формулюваннях закладено відповіді, про що й свідчить графік.

А тепер найцікавіший графік, де зображено відповіді на питання «Чи готові ви платити більше за споживання енергії, виробленої екологічно чистими технологіями?». Лише 26,5% респондентів відповіли ствердно.

Чому питання про оплату – найголовніше? Останній графік – найпоказовіший у вирішенні питання протидії глобальному потеплінню. Під час пресконференції за результатами опитування Олексій Рябчин запитав Олександра Стогнія з центру Socis, чи називали респондентам конкретне збільшення тарифу за енергію від відновлювальних джерел енергії (ВДЕ). Відповідь була передбачуваною – ні, не називали.

«Ми повинні це казати, щоб люди розуміли, що сплачуючи збільшений «зелений» тариф на ВДЕ, вони не платять бізнесу, а платять українській внесок у боротьбу зі зміною клімату. Бо люди кажуть: держава повинна більше розвивати енергозбереження та ВДЕ. Але ж платять за все споживачі. І якщо запитати у людини, а чи готова вона платити більше за «зелену» енергетику – і тут буде: «Ні! Хай держава щось робить, а я за це не готовий платити», – зробив висновок Олексій Рябчин.

Чи візьметься хтось провести таке опитування серед українців, називаючи сьогоднішні тарифи: «Чи готові ви платити 5 грн за 1 кВт*год від сонячної енергетики і 3 грн за 1 кВт*год за вітрову?». Оце й буде відповідь на питання, як українці ставляться до проблем зміни клімату.

Які ще протиріччя стають очевидними? А ще урядовцям і бізнесменам доведеться визнати, що наявна структура та розвиток «зеленої» енергетики в промислових масштабах викликають більше кліматичних проблем, ніж вирішують їх.

«Це так званий зелено-вугільний парадокс: щоб тримати більше «зелених» потужностей, нам треба залучати більше маневреної генерації – вугільних та газових блоків, аби втримати загальний баланс. «Зелена» генерація не прогнозована, адже не має досконалих систем прогнозування. Вже зараз «Укренерго» в тестовому режимі планує проект із встановлення енергетичних накопичувачів (energy storages) разом із ЄБРР. Усі ці технології, які більш екологічні – вони дорогі та мають бути оплачені споживачами через платіжки», – намалював перспективи Олексій Рябчин.

Підвищення тарифів нікого у світі не надихає, тож у новій європейській кліматичній угоді будуть прописані й інші кроки та заходи, які стримуватимуть зростання тарифів, але стимулюватимуть науку розробляти більш прагматичні рішення у «зеленій» енергетиці. Швидше за все, їх буде оприлюднено вже в січні-лютому. Хотілося б, щоб Україна до них теж приєдналася.

*Довідка

«Конвенція Ріо» – рамкова конвенція ООН зі зміни клімату, підписана в Ріо-де-Жанейро 9 травня 1992 року в рамках так званого Саміту Землі. Починаючи з 1985 року кліматологи відзначили стрімке зростання концентрації СО2 та інших парникових газів у атмосфері. Після кількарічного обговорення країни підписали документ, за яким погодилися не допустити небезпечного антропогенного впливу на клімат Землі. А точніше, фокус робився на збереженні біорізноманіття та сталого використання його компонентів. Здебільшого це були екологічні питання.

Кіотський протокол: 11 грудня 1997 року в японському Кіото був ухвалений додатковий документ до «Конвенції Ріо», яким країни домовлялися у період 2008–2012 років скоротити та стабілізувати викиди парникових газів до рівня 1990 року. Світ «надав» собі 10 років, щоб віднайти необхідні механізми. Врешті-решт усе віддали на відкуп бізнесу – спочатку міжнаціональні корпорації пробували торгувати парниковими квотами, а потім вирішили розбудовувати «зелену» енергетику, отримавши від урядів безпрецедентні пільги.

Паризька угода – ще один черговий додатковий документ до «Конвенції Ріо», прийнятий 12 грудня 2015 року. Відповідно до нього, зобов’язання зі зменшення викидів парникових газів беруть на себе вже всі держави світу незалежно від рівня економічного розвитку. До 2020 року мають бути розроблені перспективні плани із новими конкретними кроками. Пільговий розвиток «зеленої» енергетики не дав жодного результату у сфері боротьби із парниковими газами та глобальною зміною клімату. Що й засвідчила доповідь Всесвітньої метеорологічної організації.

Джерело: Mind.ua