Як Німеччині вдалося розвинути відновлювану енергетику?

Зміни клімату, коливання цін на традиційні енергоносії і пов'язані з їх видобутком роблять зелену енергетику надзвичайно привабливою. Проте, сама можливість переходу на зелену енергію значної частки енергоспоживання розглядається скептично. Багато країн не мають ідеальних природних умов для видобутку енергії з невичерпних джерел, та й стабільність такого видобутку залишає бажати кращого.

Тим не менш, це все ж реально, і прикладом тому може служити Німеччина. Країна з 82-мільйонним населенням, яка є "економічним локомотивом" Європи і посідає 4 місце серед економік світу, планує підвищити частку зеленої енергії до 65% до 2030 року.

Урожайний рік

2019 рік став по-справжньому став знаменним для зеленої енергетики в Німеччині. Частка електроенергії, видобутої з відновлюваних джерел вперше перевищила частку класичних енергоносіїв — вугілля і газу. За даними Інституту Фраунхофера (Fraunhofer ISE) поновлювана енергія склала 46% від загальної кількості споживання німецької громадської електромережі. Дана статистика не включає в себе енергію, яку споживає потужна німецька промисловість, тому не відображає всієї картини. До того ж, сприятливі погодні умови в першій половині року допомогли згенерувати на 20% більше енергії від ВЕС і на 6% більше - від СЕС.

Проте, картина 2019 року не є аномальною — вітряна енергія вже стала найбільшим джерелом електрики в країні. Поновлювані джерела продовжать знижувати виробництво: видобуток електрики з вугілля стало занадто дорогим, а ядерна енергетика в Німеччині повинна зникнути як явище до 2022 року.

Як же країні, в якій у 2000 році частка відновлюваної енергії ледве перевищувала 6% вдалося підвищити її майже до половини від загального видобутку менше ніж за два десятиліття?

Зеленый тариф по-німецьки

Турбота про навколишнє середовище стала важливою суспільною темою в Західній Німеччині (ФРН) ще в 1970-ті роки. Вже в 1974 році в країні існувала система збору та переробки скла, в 1980 році в ФРН з'явилася Зелена партія (Die Grünen), створена еко-активістами для представлення своїх інтересів у парламенті. Тому перші кроки в підтримці відновлюваної енергетики були раптовим рішенням, але логічним продовженням існуючих природоохоронних політик.

У той же час ряд вчених провів дослідження про те, що сильна німецька економіка може розвиватися стабільно навіть якщо відмовиться від атомної енергії, вугілля, нафти і газу при належному розвитку відновлюваних джерел енергії. Головною перепоною на той час була вартість таких реформ — установка і експлуатація сонячних або вітряних енергостанцій була куди дорожче традиційних ТЕС і АЕС.

Тому з 1991 року в Німеччині набув чинності "Закон про подачу електроенергії" (Stromeinspeisungsgesetz), суть якого зводилася до формування "зеленого тарифу". Якщо коротко, суть тарифу зводилася до того, що уряд зобов'язав комунальні господарства закуповувати енергію з відновлюваних джерел. В їх число входила геотермальна, сонячна та вітряна енергія, гідроелектроенергія і енергія вироблена з біопалива. Закупівля енергії відбувалася за встановленими тарифами, заснованими на роздрібній ціні електроенергії для домогосподарств. Так, вартість кіловата сонячної або вітряної енергії повинна була складати як мінімум 90% від роздрібної ціни, енергії з інших джерел — від 65% до 80%. Такі умови були вигідні для виробників відновлюваної енергії та дозволили інвестувати більше в нові установки. До 2000 року Німеччина майже подвоїла частку зеленої енергії - від 3.4% до 6.2% багато в чому за рахунок найбільш вигідних ВЕС і СЕС.

Наступний крок у розвитку відновлюваної енергії стався в 2000 році з прийняттям "Закону про поновлювані джерела енергії" (Erneuerbare-Energien-Gesetz). Головним нововведенням було укладення довгострокових контрактів на 20 років з постачальниками зеленої енергії. За контрактом, тариф залежав від вартості генерації енергії для конкретного виробника в залежності від типу джерела і потужностей. Держава, таким чином, гарантувало включення постачальника в суспільну енергомережу на 20 років на вигідних умовах. Контракт включав в себе договір про зниження тарифу з часом, яке досягалося за рахунок розвитку технологій і зниження вартості видобутку відновлюваної енергії. Переплата за поки дорожчу енергію лягала на плечі енергоспоживачів, до яких пізніше додалася промисловість і залізні дороги.

Система виявилася настільки успішною, що послужила зразком і прикладом для інших подібних реформ в Євросоюзі і за його межами. Закон неодноразово доповнювався і вносив корективи в регулювання зеленої енергетики. Так, наприклад, поправки 2014 року зобов'язали виробників відновлюваної енергії самостійно виставляти згенерований обсяг електроенергії на аукціони. Це зроблено в рамках поступового переходу на ринкове регулювання цін і впровадження тендерного механізму. Оператор енергомережі, втім, компенсує для виробника енергії різницю між ринковою вартістю енергії на аукціоні і встановлені законом тарифи.

Останнє доповнення до "Закону про поновлювані джерела енергії" вступило в силу в 2017 році. Воно доповнює правки 2014 року, щоб забезпечити плавний перехід на тендерну систему, передбачає створення спеціальних аукціонів для кожного з видів відновлюваної енергії. Аукціонній схемі реалізації підлягає лише певна кількість електроенергії, виробленої великими станціями. Електростанції потужністю до 750 кВт і біопаливні станції потужністю до 150 кВт не зобов'язані переходити на систему аукціонів і продовжать постачати електроенергію за встановленими в законі тарифами. Крім того, правки передбачають можливість для участі в аукціонах іноземних постачальників зеленої енергії з певними обмеженнями.

Саме завдяки державній підтримці галузь змогла досягти таких результатів до 2019 року. Супутні події на кшталт Паризької угоди і підвищення вартості викидів вуглекислого газу роблять електроенергію з вуглецевих джерел менш вигідною вже зараз. Проте, навіть у такій стабільній та ефективній системи є свої недоліки і актуальні виклики.

Не все так добре

Навіть в Німеччині ніщо не розвивається ідеально. В даний момент перед відновлювальною енергетикою в Німеччині постає 2 основні проблеми.

Перша — це питання вартості зеленої енергії. Правки 2014 і 2017 років — це спроба знайти компроміс між виробниками відновлюваної енергії та її кінцевими споживачами. Перші отримують від продажу енергії постійний прибуток, що дає можливість розвивати видобуток і інвестувати в нові технології. Другі — змушені доплачувати за це зі своєї кишені і не відчувають особливої ​​радості з цього приводу.

За даними Федерального міністерства економіки та енергетики, переплата по "Закону про відновлюваної енергії" склала 6.4 євроцента за кВт / год в 2019 році. Підсумкова вартість електроенергії в Німеччині - 0.31 євро за кВт / год, що є найвищим показником в ЄС. Для порівняння, у Франції вартість кіловат-години майже вдвічі нижче німецького - 0.18 євро. Очікується, що німецькі ціни на електроенергію будуть зростати як мінімум до 2023 року, після чого почнуть знижуватися через закінчення контрактів на поставку зеленої енергії за фіксованою ціною, підписаних в ранніх 2000-х. Пізніші контракти передбачають зниження тарифу, а зовсім нові постачальники будуть працювати вже по тендерній системі. У 2019, вартість переплат за відновлювану енергію вже впала на 6%, проте потрібен час, щоб зниження стало більш помітним.

Інша проблема — це зниження темпу розвитку галузі, через який мета в 65% зеленої енергії до 2030 року може так і не бути досягнута. Головне джерело відновлюваної енергії в Німеччині — це ВЕС, кількість яких в країні досягає майже 30 000. Але установка нових вітряних електростанцій сповільнилася в 2018-2019 роках до рекордного рівня. Це зумовлено тим, що видача дозволів на установку нових ВЕС з 2016 року скоротилася на 70%. Видача дозволів блокується в судах через вимоги авіаіндустрії і протестів активних громадян, які не бажають споруди турбін поруч зі своїми будинками. Через розвиток технологій ВЕС стали ефективними не тільки на півночі, але і в центральній і південній частинах Німеччини, однак нинішня тенденція ускладнює розвиток енергодобичі з цього джерела.

Модель для наслідування

Незважаючи на всі виклики, німецька модель розвитку зеленої енергетики — одна з кращих в світі. Німеччина — єдина глобальна економічна сила, яка досягла таких результатів в переході на відновлювані джерела енергії. Цьому передувала скоординована робота безлічі урядових агентів і постійна підтримка реформи, але 20 років — не такий вже і великий термін для змін подібного масштабу. Схема розвитку відновлюваної енергетики Німеччини була неодноразово використана як основа іншими країнами.

Чи означає це, що Німеччині дійсно вдалося здійснити задумане? Однозначно, так! Навіть якщо до 2030 року країна не зможе довести постійну частку зеленої енергії до 65% — мало хто зможе похвалитися кращим результатом. Поки на горизонті немає більш ефективного рецепта трансформації енергосистеми, німецька модель буде заслужено залишатися еталоном і рольовою моделлю для реформ енергосистеми в усьому світі.