Як Німеччина бореться з промисловим забрудненням

В ХХ столітті з різким розвитком промисловості вже до 60-70-х років порівняно невелика за розміром території країна Німеччина виявилася досить забрудненою. В країні діяли чимало «брудних» підприємств: вуглевидобуток, машинобудівництво, чорна металургія, велика хімія, 19 АЕС, а також густа мережа автострад. Все це перетворило одну із великих річок Рейн у «стічну канаву», кислотні дощі зробили хворими близько 40% лісів країни, а над промисловими зонами можна було інколи навіть побачити смог.

Саме тоді активізувалися суспільні рухи, завдяки яким стали популярні партії «зелених». Вони просували в уряді Німеччини ряд кроків, щоб вирішити екологічні проблеми. Зокрема, один з таких кроків це спеціальна програма захисту клімату, що передбачала скорочення до 2005 р. викидів СО2 на 25 % в порівнянні з 1990 р. Вже до 2000 р. ці викиди (джерелами їх на 36 % служили спалювання нафти і нафтопродуктів, на 21 % — бурого вугілля, на 20 % — кам'яного вугілля і на 23 % природного газу) були зменшені на 15 %.

Боротьбу із забрудненням повітря уряд Німеччини побудував на таких стратегіях:

1. Встановлення стандартів якості навколишнього середовища;
2. Вимоги щодо зниження викидів відповідно до найкращої доступної технології;
3. Регламент виробництва;
4. Установка емісійних обмежень.

Разом з цим використали такі інструменти у боротьбі із забрудненням повітря:

1. Федеральний закон про контроль за викидами і постанови про його застосування. Контроль якості повітря в Німеччині в основному регулюється Законом про запобігання шкідливого впливу на навколишнє середовище, спричиненого забрудненням повітря, шумом, вібрацією і подібними явищами. 
2. Технічні інструкції з контролю якості повітря (TA Luft). Сучасний інструмент для влади Німеччини з контролю за забрудненням повітря. Вони містять положення щодо захисту громадян від неприпустимо високих викидів забруднюючих речовин від установок, а також вимоги щодо запобігання несприятливого впливу на навколишнє середовище. Він встановлює граничні значення викидів відповідних забруднювачів повітря від установок. Існуючі установки також повинні бути модернізовані з використанням найкращих доступних технологій. 
3. Поправка до Постанови про малих установках для розпалювання. Цей документ набув чинності в березні 2010 року і став важливим кроком на шляху до скорочення викидів твердих частинок від невеликих установок для спалювання, таких як печі. Змінені вимоги до нових установок і модернізації існуючих установок дозволять добитися помітного середнього скорочення викидів твердих частинок від 5 до 10 % у відповідних житлових районах.
4. Виконання директиви по промислових викидів. Значна частина необхідного скорочення викидів для досягнення цілей, запропонованих Німеччиною і ЄС, буде досягнута за рахунок виконання директиви про промислові викиди.
5. Політика боротьби з транскордонним забрудненням повітря. Велика частина забруднення в Німеччині відбувається через транспортування по повітрю на великі відстані з сусідніх країн. Тому Німеччина визначила важливість розробки політики контролю за транскордонним забрудненням повітря з метою підвищення якості повітря в Німеччині. З цієї причини уряд Німеччини активно бере участь у конструктивному діалозі про заходи щодо боротьби з забрудненням повітря як на європейському, так і на міжнародному рівні.

Посилили вимоги до роботи заводів і двигунів автомобілів, які обладнали спеціальними установками, що поглинають небезпечні забруднюючі речовини з вихлопних газів. Всі сучасні теплоелектростанції зобов'язали усунути викиди пилу, діоксиду сірки та оксидів азоту.

В 1976 р. розробили міжнародну угоду про захист річки Рейн від хімічних забруднень. У 1987 р. її прийняли та розрахували до 2000 р. Мета «Програми дій – Рейн» полягала в тому, щоб зменшити забруднення річки, понизити загрозу аварій на ній, поліпшити її гідрологічні, біологічні і морфологічні умови. Німеччина почала масово застосовувати передові технології спалювання вугілля для східнонімецьких електростанцій, а також технологію мембранного поділу, необхідну для очищення води. Це дозволило фільтрувати хлоровані вуглеводні і ртуть в забрудненій воді, яку використовували для скидання в річки. Багатолітні зусилля по попередженню забруднення Рейну вже дали сповна відчутний ефект. Якість рейнської води значно покращала, в ній знову з'явилися різні види прісноводих риб, навіть лососевих. У 1956 р. створили Міжнародна організація по дослідженню Дунаю, яка проводить роботу по його комплексному, у тому числі природоохоронному, вивченню. У 1990 р. створена Міжнародна комісія з охорони Ельби. У 1999 р. ввели в дію закон про екологічну податкову реформу, який полягає в установі нового податку на вжиток електроенергії і підвищеного податку на використання нафтопродуктів.

Німеччина створила чи не найбільшу у Європі «екологічну індустрію», в якій зайнято приблизно 1 млн людей. Кращі експерти розробили велику кількість очисного устаткування, завдяки чому перетворило виробничі потужності, не лише на великих та середніх підприємствах, на екологічно чисті, а також перетворило Німеччину на світового експортера очисного устаткування з часткою ринку в 400 мільярдів доларів.

Однак, після ядерної катастрофи на Фукусімі у 2011 році канцлер Ангела Меркель і уряд Німеччини прийняли політику поступової відмови від атомних електростанцій країни. Для цього уряд дозволив комунальним підприємствам спалювати більше вугілля, в результаті чого рівень забруднення повітря в 2012 і 2013 роках був одним з найвищих з 1980-х років. Водночас уряд стимулював виробництво електроенергії з відновлювальних джерел. За даними Європейського агентства з охорони навколишнього середовища, в 2013 році 12 відсотків кінцевого споживання енергії доводилося на поновлювані джерела енергії. На частку поновлюваних джерел енергії також доводилося 9,1 відсотка тепла і 5,5 відсотка споживання палива. А у 2017 році

Німеччина змогла виробити 36% своєї електроенергії тільки за рахунок вироблення чистої енергії. Цього вдалося досягнути завдяки ухваленню рішення про створення 40 гігантських вітроелектричних парків, розташованих прямо в Північному морі. Згідно з розрахунками фахівців, загальної потужності прибережних вітряків буде досить для постачання електроенергією більше 12 мільйонів сімей. Зокрема цьому результату сприяв прийнятий у 2007 році «Екологічний податок» в розмірі 65 центів за літр нафти. Зібрані кошти уряд інвестував в екологічно чисті технології, включаючи вітряну і гідроенергетику.

Також у Німеччині на законодавчому рівні почали боротися із переповненими смітниками. У 1991 році вперше законодавчо була введена розширена відповідальність виробників (РОП) як інструмент економіки замкнутого циклу. В обов'язки виробників входить запобігання утворенню відходів та утилізація вироблених їм товарів після втрати споживчих властивостей. Оператор дуальної системи за рахунок отриманих коштів здійснює збір, сортування та утилізацію товарної упаковки після її використання споживачем. В дуальній системі відходи діляться на ті, які можливо переробити і ті, які неможливо.

На споживачів поклали ж обов'язок сортувати свої відходи і здавати їх в різні контейнери. Окремо збираються наступні види вторинної сировини: пластикова, металева і паперова упаковка, скло, органічні відходи, а також небезпечні відходи, електроприлади, одяг і взуття. Все інше потрапляє в бак для змішаних відходів. Поряд з дуальною системою в Німеччині з 2003 року функціонує система заставної тари: покупці разом з напоями оплачують на касі заставну вартість (Pfand), яка підлягає поверненню в магазинах через автомати. До заставної тари належать алюмінієві банки, скляні та деякі пластикові пляшки. Вони діляться на одноразові і багаторазові, що зазначено на упаковці.

Такі міри дали свої результати, так за даними Федерального відомства з охорони навколишнього середовища Німеччини, в 2018 році в країні утворилося 18,9 млн тонн відходів упаковки, з них було перероблено 69%. Високі показники утилізації у наступних матеріалів: сталь – 91,9 %, алюміній – 90,1 %, папір та картон – 87,7 %, скло – 83 %. Що стосується пластикової упаковки, всього було перероблено 47,1%. Тим не менш влада закликає переробників поквапитися зі збільшенням цього показника. 1 січня 2019 року набрав чинності федеральний закон про упаковку (Verpackungsgesetz), в якому до 2022 року нормативи утилізації для пластикової упаковки повинні досягти 63%.

Але вже з липня 2021 року Німеччина заборонить ряд одноразових виробів із пластику. Під заборону потрапляють трубочки для напоїв, одноразовий посуд зі звичайного пластику і біопластику, ватяні палички, а також одноразові стакани для напоїв і контейнери зі спіненого полістиролу. Вони вводяться відповідно до прийнятої в 2019 році директивою по боротьбі з пластиком в Євросоюзі. Також нещодавно були прийняті поправки до Закону про упаковку, які передбачають створення фінансових стимулів для виробників переробляється упаковки, заохочення використання вторинних матеріалів і багаторазової упаковки. Нововведення стосуються виробників, дистриб'юторів і продавців і накладають на них додаткові зобов'язання в рамках розширеної відповідальності.

Джерело: прес-служба Ecobusiness Group

Запрошуємо на ІІ Щорічний бізнес-форум з промислової екології «ECO-MODERNIZATION-2021: КРАЩІ ПРАКТИЧНІ РІШЕННЯ», що відбудеться у м. Києві:

29 березня — Охорона атмосферного повітря
30 березня — Промислові відходи
31 березня — Вода в промисловості

Долучайтеся!

Участь платна. Кількість місць обмежено