Практика енергомоніторингу на теренах Українського ринку

Аналіз ринку послуг з енергомоніторингу 

Доступні в мережі Інтернет звіти та огляди ПЗ дають нам змогу зрозуміти, що це не червоний і не блакитний океан. Це скоріш, червоне море у блакитному океані. Адже компанії намагаються «перетягнути» постійних замовників послуг у свій сервіс за рахунок демпінгування річної абонплати, бонусів, і, навіть, неправдивої інформації щодо інших учасників ринку. І найцікавіше те, що битва точиться навколо обласних центрів з населенням від 100 тис., які давно «в темі». Бажання освоювати голубий океан, у якому знаходяться майже 1500 новостворених територіальних громад, які мають шалений запит на енерго- та ресурсозбереження і не мають кадрового потенціалу або потрібних інституційних знань, виникає лише у деяких постачальників. Досить дивна стратегія бізнесу.

Громади, які почали свій шлях до тотальної енергоефективності з 2008-2009 років, системно та програмно, вже давно користуються заслуженою славою серед міст. Скажемо так, усі хто хотів впровадив СЕМ і отримав плідні результати, які стали відомими кейсами для наслідування.

Інші органи місцевого самоврядування (далі — ОМС), не обов’язково малі за кількістю населення чи обмежені ресурсами, не побачили з різних причин можливості, які дає інструмент енергомоніторингу. Для бізнесу, який надає відповідні послуги, по-перше, важко туди входити без знайомства з керівництвом, а, по-друге, не завжди цікаво з точки зору фінансової доцільності. Тому і склався нинішній стан речей, коли ніша з її постачальниками сформована, залучити нових клієнтів занадто складно, а продукти постачальників майже ідентичні. Залишається «відвойовувати» громади, які не перший рік «в темі» та мріяти про масштабні державні проєкти, які дозволять масштабувати продукти на якісно новому рівні.

До речі, підрахунок громад, які мають СЕМ, ускладнюється стагнацією процесу децентралізації, оскільки цей процес триває, установи передаються з балансу на баланс, і у питанні забезпечення сталості роботи систем не завжди є спадкоємність.

Довідково:

За даними Держенергоефективності та власними об’єктивними оцінками, орієнтовно 20 000 бюджетних будівель ОМС з майже 80 000, які декларуються офіційними особами (що теж залишається предметом дискусії), охоплені енергомоніторингом, або 1/4 від загальної потреби.

Якщо аналізувати за кількістю ОМС, то можлива значна похибка, враховуючи звіти облдержадміністрацій чи райдержадміністрацій, на території яких громади користуються різним ПЗ, незалежно від запропонованого «зверху». Тому найоптимальніший підрахунок, саме по кількості охоплених бюджетних установ. Є оптимістичні сподівання, що із реалізацією Національної системи енергетичного моніторингу та верифікації, яка прописана у проєкті Закону України «Про енергетичну ефективність» від 17.12.2020 р. №4507 і матиме базу даних національного фонду будівель, з’являться, нарешті, верифіковані цифри.

Друге цікаве спостереження. Викликає певний подив ситуація, коли міста-мільйонники не мають розвинутих систем енергоменеджменту, а громади з населенням 20 тис. з успіхом запроваджують такі системи і мають чудові результати на практиці, не на папері. Часто-густо прийняття рішення про впровадження системи енергоменеджменту, а з нею і системи енергомоніторингу є актом політичної волі. Що по своїй суті не є поганим явищем, якщо воно не є кон’юнктурним, ситуативним чи гаслом передвиборчої програми, а саме усвідомленою та конструктивною позицією громади. На сьогодні СЕМ впроваджуються більш збалансовано і географічні тренди не так очевидні, хоча ми знаємо, що трендовий поступ був із західноукраїнського регіону. Один обласний центр йшов декілька років, інший — десятиріччя.

Яка ж технологія енергомоніторингу сьогодні?

Системи ручного збору даних стають майже неактуальними, автоматизовані — дорогі для бюджетного сектору, тож вихід — інтегровані інтерактивні комплекси обслуговування будівель та її інженерних мереж. Можемо зробити однозначний висновок, що багато чого також залежить від бізнес-моделі у цьому випадку. Якщо автоматизація активно імплементується у сегменті В2В (керування інженерними системами та обладнанням) та В2С (ті самі системи «смарт хаус»), то сегмент В2G (особливо, будівлі установ державних органів) більш інертний і має схильність, скажімо так, «бойкотувати» автоматизацію та диспетчеризацію енергоспоживання. Але запит буде зростати саме у поєднанні з іншими технологічними рішеннями, головне, щоб бізнес відчув «біль» користувача даного продукту. Це все ще питання яке вивчається.

Як же працюють технології енергомоніторингу на українському ринку? Та як обрати постачальника послуг енергомоніторингу? І як впроваджувати ефективне компостування в Україні. З’ясовуємо з експертом-практиком в журналі №6, 2021 «ECOBUSINESS. Екологія підприємства».