Шляхи покращення управління водними ресурсами

Ми маємо визнати, що не управляємо водним ресурсом країни. Максимум, чим керує Держводагентство, - це інфраструктура, яка затверджує режим роботи водосховищ. Водокористувач ― власник або орендатор цих водойм ― має дотримуватися затверджених правил користування, але контролю  за цим ніхто не здійснює.

Системного управління в нас бракує. Умовний контроль відбувається тільки на Дніпровському каскаді, але винятково тому, що там багато водокористувачів, які мають певний конфлікт інтересів, тож вони контролюють один одного. Тобто контроль тут здійснюється не державний, а громадський. 

Друга управлінська проблема ― це те, що держава не визначила пріоритетність водокористування. Лише в Правилах експлуатації каскаду Дніпровських водосховищ певним чином виписана пріоритетність. Насамперед питне водопостачання, а далі в різних розділах маємо різні інтерпретації щодо того, хто ж на другому місці: чи сільське господарство, чи це промисловість, чи енергетика. А відповідь залежить від економічної моделі регіону. 

Коли будували цей каскад (ще в радянські часи), кожне водосховище мало цільове призначення. Наприклад, Каховське водосховище ― для зрошення земель півдня країни, у зокрема в Криму. Нині через те, що Україна припинила постачання води до окупованого Криму, з’явився додатковий водний ресурс. І енергетики, користуючись цим, почали будівництво Каховської ГЕС–2, оскільки з’явилась додаткова вода, яку можна перетворити на електроенергію. 

Хоча насправді потрібно зважити за економічними показниками, що важливіше для суспільства ― додаткова електроенергія чи, може, краще пустити цю воду на зрошення, щоб отримати додатковий врожай.  І це більш сприятливо вплине на соціальний розвиток сільських територій у боротьбі  з деградацією земель та опустелюванням. Тут має бути чітке бачення і розуміння пріоритетів щодо майбутніх ризиків.

Доволі часто екологічні пріоритети конфліктують з економічними. 

Але встановити баланс допоможуть водокористувачі. Вони самі повинні визначати, як саме використовувати воду, які пріоритети повинні бути для того чи іншого регіону. Свої пропозиції вони мають надіслати у відповідні органи, що формуватимуть політику в питаннях водокористування і допомагати реалізовувати інтереси водокористувачів. На жаль, сьогодні в Україні такої інституції немає, на відміну від багатьох розвинених країн. Це функції басейнових рад, які тільки починають роботу в цьому напрямі. 

ДЛЯ ЧОГО ПОТРІБНА НАЦІОНАЛЬНА ВОДНА РАДА?

У 2015 році, підписавши Угоду про асоціацію з ЄС, Україна взяла зобов’язання імплементувати в законодавство принципи Водної рамкової директиви. Її стратегічна мета: досягти доброго стану водних ресурсів. Тепер немає гранично допустимих концентрацій, а з’явився моніторинг біологічних, гідроморфологічних, хімічних та фізико-хімічних показників і вся система спрямована на те, щоб досягти доброго стану водних ресурсів. 

У 2016 році ухвалено закон щодо інтегрованого управління водними ресурсами. Це 
європейська модель управління водними ресурсами, яка передбачає створення басейнових рад і планів управління річковими басейнами. До 2024 року Україна має розробити плани для 9 річкових басейнів. У 2020 році експерти Інституту водних проблем і меліорації разом з експертами Офісу реформ Мінприроди та представниками Держводагентства розробили концепцію реформування системи управління водними ресурсами, де сформулювали необхідність створення окремого органу ―

Національної водної ради, на яку покладається відповідальність за надання послуг  з екосистемного водокористування. З’явився новий термін «водна безпека» ― це те, про що повинна дбати держава.

Сьогодні кожне міністерство оперує власним підходом, даними та логікою. Завдання Національної водної ради й полягає в тому, щоб, розуміючи потреби різних водокористувачів, сформувати політику та напрацьовувати комплекс рішень на державному рівні. До Водної ради мають увійти представники міністерств, а на басейновому рівні мають сформуватися басейнові ради з представників усіх водокористувачів для вирішення конкретних завдань покращення доброго стану вод. 

Водна політика має фокусуватися на раціональному використанні води та дотриманні чітких економічних принципів: якщо ви забруднили водний ресурс, то повинні за  це заплатити, а отримані кошти підуть  на відтворення водних ресурсів.

ХТО ВІДПОВІДАЄ ЗА УПРАВЛІННЯ ВОДНИМИ РЕСУРСАМИ?

Наступне завдання, яке потрібно терміново виконати, — розподіл функцій. Сьогодні функція управління водним ресурсом теоретично належить Державному агентству водних ресурсів. Але за законодавчою логікою агентство відповідає тільки за інфраструктуру, тобто управляє одночасно  і ресурсом, і водогосподарською інфраструктурою. 

Але це очевидний конфлікт інтересів, зосереджений в одному органі, що тягне за собою величезні проблеми.

Наприклад, у басейнах Південного Бугу та Сіверського Донця є проблеми з водозабезпеченням водокористувачів, особливо  в літній період. Коли побудували новий блок Південноукраїнської атомної електростанції, з’явилося й Олександрівське водосховище, яке акумулює великий обсяг води для охолодження. Але це призвело до того, що нижче за течією Південного Бугу водного ресурсу вже не вистачає.  І Миколаїв, розташований на Південному Бузі, водогонами перекачує воду з Дніпра, щоб забезпечити питні потреби міста, бо не має її в достатньому обсязі в річці Південний Буг. Науково доведено, що екологічно безпечний об’єм води, який можна брати  з річки, становить 10%. А в басейні Сіверського Донця, приміром, відбирають 40% води, що вже в недалекому майбутньому призведе до величезних проблем. 

СХЕМА ВОДОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОНБАСУ 

Маріуполь та інші прифронтові території мають величезні проблеми з водопостачанням, оскільки користуються спільними водними ресурсами з окупованими територіями. Але, крім ресурсних проблем, там ще й багато зруйнованих і підтоплених шахт.

Розбомблені труби, шахтні вирубки стають джерелами штучних озер і формують шахтні води. Вода накопичується та взаємодіє зі сформованими породами, а там є і радіоактивні. Таким чином, якість води погіршується. Як розв’язувати цю проблему?

На державному рівні потрібно розробити схему покращення водозабезпеченості Донбасу загалом, щоб визначати, які джерела води можна використати, якою буде схема 
покращення водозабезпеченості територій. Уже зараз на якісь локальні дії витрачаються мільйони гривень (наприклад, знаходять під землею якісь западини ― блюдця, які впродовж декількох років можуть забезпечити населення водою, але не в довгостроковій перспективі). 

Тому потрібно розглядати проблему водних ресурсів Донбасу комплексно, а не локально, враховувати не тільки потреби населення, а й потреби водомістких галузей промисловості, насамперед хімічної, оскільки для безпеки виробництва цій галузі потрібна певна кількість води гарантованої якості.  До цього ж ми маємо враховувати, що  в трикутник Донецьк ― Луганськ ― Маріуполь потрапляють великі промислові міста-комплекси, які потребують великої уваги в питаннях водопостачання і водовідведення. А місцевих ресурсів там доволі мало. 

Потрібно розробити концептуальні рішення на державному рівні, які ґрунтуватимуться на економічних потребах регіонів з урахуванням планів розвитку міст. І тут ми повертаємось до того, що варто ще раз наголосити: водокористувач має платити за воду.

ВОДНИЙ ФОНД 

Для запровадження ефективного управління та забезпечення водними ресурсами країни потрібно не лише налагодити роботу Національної водної ради, а й створити Водний фонд. Це має бути фінансова інституція, яка нагромаджуватиме кошти. І саме фінансові ресурси фонду спрямовуватимуться на розв’язання пріоритетних проблем із покращення якості води. Кошти з Водного фонду мають інвестуватися суто на розв’язання інфраструктурних водогосподарсько-екологічних питань. 

Наприклад, сьогодні терміново потрібно переглянути роль Полісся як водорегулятора, адже масштабні пожежі в регіоні, руйнування системи меліорації, антропогенний вплив, зміни клімату ― усе це свідчить про втрату Поліссям статусу водного регулятора. Натомість регіон перетворюється на зону величезної пожежної небезпеки, хоча за кліматичними характеристиками тут має бути волога зона. Отже, потрібно відновити болотні угіддя, щоб накопичувати воду,  а потім щоби ця вода підживлювала малі  й середні річки, які підживлюють Дніпро. Нам потрібно реконструювати меліоративні системи, провести ревізію осушених дренажних систем, адже їхня функція як частини водорегулювальної системи ― зволожувати. Тобто природі потрібно допомогти відновити втрачену функцію Полісся як накопичувача води і водного регулятора. Потрібно інвестувати не лише в конкретні роботи, а й насамперед у якісні наукові дослідження, щоб мати обґрунтовані рішення. І тільки таким чином ми зможемо створити в країні систему розуміння водної безпеки  і визначити межі відповідальності. 

ЄВРОПЕЙСЬКА ІНТЕГРОВАНА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ВОДНИМИ РЕСУРСАМИ

Ця система забезпечує управління на рівні басейнів річок, створення басейнових рад із водокористувачів і дуже якісну систему моніторингу стану води в басейні. Саме на основі цієї системи моніторингу розробляються та фінансуються заходи щодо покращення ситуації. 

Сьогодні Україна впроваджує інтегровану систему управління водними ресурсами, але нова система моніторингу поверхневих вод тільки встановлюється, лише починають розробляти плани управління річковими басейнами, а кошти та фінансові механізми їх залучення для таких розробок відсутні. Хоча, як зазначалося, плани для дев’яти басейнів мають бути готові до 2024 року. 

В Україні реалізується Закон «Про затвердження Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року», що має допомогти з упровадженням інтегрованого управління водними ресурсами. Але він потребує змін, бо не передбачає фінансування на розроблення планів заходів і системи моніторингу для того, щоб оцінити, що ми маємо ― і за ресурсами, і за якістю. Саме тому нам потрібна моніторингова мережа з обладнаними пунктами спостереження, сучасною лабораторною базою та обладнанням, щоб проводити діагностику стану того чи іншого басейну. Тільки маючи аналітичну базу, можна вирішувати, які заходи слід вжити, щоб мати добрий стан водних ресурсів для забезпечення потреб усіх водокористувачів. Потрібно розширювати інституційні повноваження басейнових управлінь та басейнових рад, які мають стати водними парламентами в басейні. Зараз немає розуміння, що таке ресурс води: як він формується, як накопичується, де зосереджується, як витрачається згідно з водогосподарським балансом і як ним ефективно управляти. 

Коли в нас запрацює моніторинг і басейновим управлінням нададуть реальні повноваження, вони матимуть фінансові  й управлінські інструменти, а допомагатиме їм басейнова рада, яка складатиметься із зацікавлених сторін, лише тоді ми зможемо предметно говорити про впровадження інтегрованого управління водними ресурсами. Басейнові ради спільно з басейновими управліннями вирішуватимуть, що робити, коли погіршився стан води, як запобігти несанкціонованим скидам, неконтрольованим водозаборам, які порушують екологічну рівновагу в басейнах.

Басейнова рада зацікавлена допомагати басейновому управлінню. Так поєднаються два механізми ― управлінська вертикаль (басейни) і водний «парламент» (басейнові ради). Ця синергія дасть кращий кумулятивний ефект для покращення водних ресурсів і збереження їх у доброму стані для нас та наступних поколінь українців.

Природі потрібно допомогти відновити втрачену функцію Полісся як накопичувача води і водного регулятора. Потрібно інвестувати не лише в конкретні роботи,  а й насамперед у якісні наукові дослідження, щоб мати обґрунтовані рішення

ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ УПРАВЛІННЯ ВОДНИМИ РЕСУРСАМИ

1. Законодавство. Слід переглянути Закон України «Про затвердження Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року», ухвалити закон про організацію, яка об’єднає водокористувачів і створить їм можливості інтегруватися в систему управління. Сьогодні водокористувачі практично не мають доступу до управління водними ресурсами, тому потрібно ухвалити низку нормативно-правових актів: про розмежування функцій Держводагентства, про концепцію реформування системи управління водними ресурсами і про Водну стратегію України. 
2. Інституційна реформа. Очевидно, що органам, які відповідають за управління водними ресурсами в Україні, не вистачає інституційних повноважень. Структура управління водними ресурсами, яка має забезпечити вирішальну участь водокористувачів у басейновому управлінні, потребує інституційної реформи. Слід переглянути розподіл компетенцій  і відповідальності. Адже нині, коли Україна розробляє плани управління басейнами річок, центральний орган влади, відповідальний за впровадження цих планів, відсутній. 
3. Управлінські структури. Потрібно створювати дієздатні басейнові управління та систему моніторингу. Система державного обліку водних ресурсів (поверхневих і підземних), оцінювання екологічного стану водних об’єктів і відповідальності за погіршення «доброго» стану потребує вдосконалення. 
4. Фінансовий блок. Найважливіша зміна, яка має статися в українському суспільстві, ― це усвідомлення, що вода ― давно вже не безкоштовний ресурс. І ми маємо постійно інвестувати в покращення водного балансу та водної інфраструктури. Потрібно розробити і впровадити ефективні економічні механізми управління водними ресурсами та стимулювання сталого водокористування, зокрема  щодо залучення коштів для створення планів управління річковими басейнами, а саме Положення «Про Фонд сталого використання водних ресурсів України» і джерела його наповнення для фінансування заходів досягнення «доброго» стану вод районів річкових басейнів. Це необхідно тільки заради того, щоб зберегти те, що маємо.

Автор: Михайло Яцюк, заступник директора Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук, голова ГО «Глобальне водне партнерство (ГВП) ― Україна»

Матеріал є частиною СПЕЦПРОЄКТу-журнал «Час води» – результат роботи проєкту «Час води», ініційованого 2019 року з дослідницькою метою: аналізу ситуації, що склалася у водній галузі, пошуку рішень і побудови експертної екосистеми.

Читати випуск - https://ecolog-ua.com/sites/default/files/2020/docs/Chas-vody.pdf