Відмова у видачі висновків з оцінки впливу на довкілля: проблеми, які стосуються безпосередньо змісту звітів

Одним з основних інструментів державного регулювання впливу на навколишнє середовище в Україні є оцінка впливу на довкілля (ОВД), тож дотримання законодавства у цій сфері є вкрай важливим. Проте не поодинокі випадки, коли підприємство отримує відмову у видачі дозволу без достатніх на те причин.

Експерти ПАЕУ проаналізували кілька реальних відмов; їх аргументи та висновки.

Процедура ОВД регламентується:
— Законом України «Про оцінку впливу на довкілля» від 23 травня 2017 року № 2059-VIII (далі — Закон № 2059) та низкою постанов Кабінету міністрів України:
— ПКМУ «Про затвердження критеріїв визначення планованої діяльності, яка не підлягає оцінці впливу на довкілля, та критеріїв визначення розширень і змін діяльності та об’єктів, які не підлягають оцінці впливу на довкілля» від 13 грудня 2017 року № 1010;
— ПКМУ «Про затвердження Порядку передачі документації для надання висновку з оцінки впливу на довкілля та фінансування оцінки впливу на довкілля та Порядку ведення Єдиного реєстру з оцінки впливу на довкілля» від 13 грудня 2017 року№ 1026 (далі — Постанова № 1026);
— ПКМУ «Про затвердження Порядку проведення громадських слухань у процесі оцінки впливу на довкілля» від 13 грудня 2017 року № 989.

Всі перелічені законодавчо-нормативні акти є надзвичайно важливими з точки зору захисту довкілля. Водночас цими ж документами значною мірою регламентується можливість/не можливість реалізації тієї чи іншої діяльності, тобто здійснюється прямий вплив на економічні процеси в країні. Виходячи з цього, надзвичайно важливим є чітке дотримання законодавства, якісна оцінка впливу на довкілля без накладення зайвих обмежень у розвитку промисловості.

Надзвичайно важливу функцію запобігання шкоді довкіллю, забезпечення екологічної безпеки, охорони, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, у процесі прийняття рішень про провадження господарської діяльності, яка може мати значний вплив на довкілля, відповідно до Закону № 2059 покладено на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища (на сьогодні це Міністерство енергетики та захисту довкілля України), а також підрозділи з питань екології та природних ресурсів державних адміністрацій (переважно це управління та департаменти обласних державних адміністрацій).

З метою регуляції, Закон № 2059 містить положення про те, що «уповноважений орган розглядає та бере до уваги звіт з оцінки впливу на довкілля», «в описовій частині висновку з оцінки впливу на довкілля наводиться інформація про врахування звіту з оцінки впливу на довкілля». З вищенаведеного виходить, що експерт має бути висококваліфікованим фахівцем, який може виконати якісну оцінку та надати об’єктивний висновок.
У разі потреби, експерт у висновку з ОВД навіть має право надавати свої пропозиції стосовно планованої діяльності: «Якщо з оцінки впливу на довкілля з розглянутих виправданих альтернативних варіантів виявляється екологічно обґрунтованим варіант, відмінний від запропонованого суб’єктом господарювання, за письмовою згодою із суб’єктом господарювання у висновку з оцінки впливу на довкілля зазначається погоджений варіант здійснення планованої діяльності».

Зрозуміло, що ця норма закону розрахована на висококласного професіонала у своїй сфері. Тому видача висновку одним фахівцем у різних галузях господарства є неприпустимою.

Експерти ПАЕУ провели аналіз окремих рішень про відмову у видачі висновків з ОВД, які є у вільному доступі та розміщені у Єдиному реєстрі з ОВД.

При цьому розглянули проблеми, які стосуються безпосередньо змісту звітів; процедурні питання в статті не розглядалися.