Водна безпека країни: від стратегії до конкретних змін

Автор: Михайло Яцюк, заступник директора Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук, голова ГО «Глобальне водне партнерство (ГВП) ― Україна»

ОСТАННІ П’ЯТЬ РОКІВ ВІДЗНАЧАЛИСЯ НИЗЬКОЮ ВОДНІСТЮ, ЩО ПРИЗВЕЛО ДО ОБМІЛІННЯ БІЛЬШОСТІ ВОДОТОКІВ УКРАЇНИ. ЗА ДАНИМИ НИЗКИ НАУКОВО-ДОСЛІДНИХ УСТАНОВ, З КАРТИ УКРАЇНИ ЗА ОСТАННІ 20 РОКІВ ЗНИКЛО ПОНАД 10 ТИСЯЧ МАЛИХ РІЧОК. ТАКИМ ЧИНОМ, «ВОДНІ ЗАГРОЗИ» ВИНИКАЮТЬ РАДШЕ ЧЕРЕЗ ПОГІРШЕННЯ УМОВ ФОРМУВАННЯ  АБО Ж ОБМЕЖЕНІСТЬ ВОДНИХ РЕСУРСІВ. ЯК ЗБЕРЕГТИ ВОДНІ РЕСУРСИ  ТА ЯКІ ЗМІНИ В УПРАВЛІННІ ДЛЯ ЦЬОГО ПОТРІБНІ?

ЧОМУ ПОРУШЕНИЙ ВОДНИЙ БАЛАНС КРАЇНИ

Обсяг водного ресурсу в сучасних умовах пов’язаний зі зміною клімату. Водний баланс формується з кількості опадів на території водозбору і ресурсу, який зосереджено в накопичувальних джерелах (у водосховищах та озерах), підземних горизонтах і ґрунтових водах. Це і є ресурс, який ми можемо використовувати. Але варто пам’ятати ще  й про витратну частину, яка складається  з обсягу водозабору, втрат на фільтрацію  й випаровування.

Через наявність гранітного кристалічного щита на території України по кількох регіонах із північного заходу на південний схід відсутні підземні води, немає підземних водоносних горизонтів. Якщо розглянути специфіку водокористування, ми побачимо, що поверхневих водних ресурсів у країні використовується 70 % від загального обсягу водокористування, а підземних ― 30 %. У нас є три великих розвіданих підземних басейни ― Волинсько-Подільський, Дніпровсько-Донецький (Чернігівська, частина Київської, Полтавська, Сумська, Харківськаобласті), Причорноморський (північ Криму  і весь південь України). Цю балансну складову слід добре розуміти. 

Особливо тепер, в умовах інтенсивних змін клімату, температурні показники в Україні за останні десять років зростають швидше, ніж будь-де по всьому світу. До чого призводять кліматичні зміни? До того, що кількість опадів або залишається без змін, або зменшується, а рівень випаровування зростає. За оцінками нашого інституту, на сьогодні понад 80 % (з 30 млн га) орних земель мають дефіцит вологозабезпечення. Це великий ризик для аграрного виробництва, адже нестача вологозабезпечення автоматично означає недобір врожаю. У 2020 році посухи спостерігаються по всій території Україні, навіть в областях, які належать до вологих зон. І це створює загрозу для ведення агробізнесу. 

Ми перебуваємо в періоді маловоддя, коли водні ресурси практично не поповнюються, бо опади, які випадають, поповнюють запаси вологи в ґрунті, але не формують стік, водночас із озер, ставків, водосховищ  і підземних водних джерел витрачаються накопичувальні ресурси. Обмеженість водного ресурсу відчуває і населення. Із деяких районів через відсутність води навіть спостерігається міграція. Зафіксовані випадки й у Львівській області, й у північному та центральному регіонах. Коли поверхневих ресурсів обмаль, селяни починають використовувати підземні. Але через гідрогеологічні особливості району, щоб добратися до води, іноді потрібно пробивати свердловину завглибшки понад 100 м.

Тому в Україні постала величезна проблема з водозабезпеченістю регіонів.  Як приклад можна згадати ситуацію  2019 року з Шацькими озерами, де критично знизився рівень води. Це сталося тому, що Шацькі озера живляться з напірних вод. Але коли ці води несанкціоновано відбирають водокористувачі, починається дисбаланс і озера міліють. «ТІНЬОВІ» КОРИСТУВАЧІ ВОДИ 

За останні роки в багатьох галузях економіки з’явилося чимало «тіньових» користувачів, які не оформлюють дозволи на спецкористування свердловинами, усе відбувається «в тіні» ― без обліку та оплати за користування.
І це величезна складова водної проблематики. Адже ми не знаємо, скільки водного ресурсу використовується насправді,  не можемо обчислити, прорахувати і змоделювали наслідки.

Зазвичай «тіньові» водокористувачі мають доступ до якісних підземних вод і до того  ж скидають неочищені стоки. І тут вимальовується ще одна проблема ― переведення підземного стоку в поверхневий, що призводить до погіршення екологічного стану не тільки басейну річок, а й усієї території. І це створює величезну екологічну загрозу. 

ВІДСУТНІСТЬ ПРАВДИВОЇ СТАТИСТИКИ

Інша проблема водних ресурсів ― полягає  в тому, що точно невідомо, скільки в Україні штучних водних об’єктів і якої якості в них вода. Розгляньмо це на прикладі Дніпровського каскаду. Як відомо, у ньому шість водосховищ, але на сьогодні ніхто  не назве його точних параметрів і морфології. Багато водосховищ замулились, змінили форму берегової лінії. Навіть спеціалісти  не знають, який там обсяг води, які глибини, яка морфологія. Крім того, є ще  й екологічні проблеми: цвітіння води, поява синьо-зелених водоростей, скидання забруднених стоків. Ці фактори призводить до накопичувального ефекту «водної проблеми». 

Відсутність перевіреної статистики  не дозволяє спеціалістам спрогнозувати ризики. Ми розраховуємо приблизно, що в нас є, скажімо, 48000 штучно створених ставків завглибшки понад 1 м. Але влітку вода в них прогрівається настільки, що не виживає ні флора, ні фауна. Тобто замість джерел водокористування, ми маємо джерела потенційної екологічної небезпеки. «Тіньові» водокористувачі не зважають на той факт, що створюючи для себе водне джерело, вони порушують загальний водний баланс і погіршують якість ресурсу води взагалі. 

Що менше води в період маловоддя, то швидше погіршується її якість через антропогенне забруднення, яке не встигає розчинятися в річках. Додайте до цього зношеність очисних споруд, які з кожним роком працюють все гірше, а кількість забруднювачів і агресивність стоків зростають. Плюс, як зазначалося вище, що це накладається на природний фактор наявності водного ресурсу. Води мало, її якість з кожним роком погіршується, і це спричинює відсутність водного ресурсу в певних регіонах України. І це знов більше стосується сходу і півдня країни. 

ПРАВИЛА ЕКСПЛУАТАЦІЇ 

Одна з головних проблем управління водними ресурсами в Україні полягає в тому, що у нас немає правил експлуатації водосховищ (окрім каскаду Дніпровських водосховищ). А якщо правил немає, то, звісно, починається безлад. Для кожної водойми мають бути правила експлуатації, які передбачали б періодичний санітарний скид води, якщо говорити просто, це необхідна «гігієнічна процедура» для водойми. 

Нині дуже часто люди, які управляють водною інфраструктурою, наглухо перекривають дамби, бо не розуміють процесів, що відбуваються в басейнах річок. Таким чином басейни перестають бути басейнами, а стають локальними водними хуторами з дуже поганими показниками за якістю води. Окрім того, водні об’єкти не мають паспортів, де мало б бути визначено цільове призначення того чи іншого водного об’єкта. Коли немає правил, відсутня  й логіка в управлінні. 

Матеріал є частиною СПЕЦПРОЄКТу-журнал «Час води» – результат роботи проєкту «Час води», ініційованого 2019 року з дослідницькою метою: аналізу ситуації, що склалася у водній галузі, пошуку рішень і побудови експертної екосистеми.

Читати випуск - https://ecolog-ua.com/sites/default/files/2020/docs/Chas-vody.pdf