Врятувати воду: чи готова промисловість в Україні до правил гри згідно з європейськими екологічними стандартами?

Директива 2000/60/ЄС «Про встановлення рамок діяльності Співтовариства у сфері водної політики», наголошує, що держави — члени вживають необхідних заходів, щоб запобігти погіршенню стану всіх масивів поверхневої води.

В Європі захист водних ресурсів є пріоритетним напрямом європейської екологічної політики з середини 70-х років ХХ ст., а після прийняття Плану дій з охорони довкілля у Європі у 1973 році, розпочалося створення екологічного водного законодавства, затверджені стандарти якості довкілля.

То чому ж в Україні досі не усвідомили, що водні ресурси — це стратегічний екологічний актив держави, погіршення їхніх якостей є неприпустимим?

Коли буде готова промисловість в Україні до правил гри згідно з європейськими екологічними стандартами?

Серед найбільших промислових забруднювачів вод роками залишаються паперова промисловість, виготовлення МДФ панелей, харчова промисловість, текстильна галузь виробництво фарбників, пігментів, видобування та оброблення нафти та газу, фармацевтична промисловість, хімічна промисловість, обробка металів.

Для більшості вказаних підприємств маємо низку дуже комплексних проблем в очистці вод:

• Традиційні методи очищення не дозволяють досягти сучасних вимог
• Типові універсальні технологічні схеми не є спеціальними рішеннями
• Досягнення зростаючих вимог виконується ентузіазмом окремих підприємств
• Високі капітальні витрати роблять інвестиції майже не окупними
• Екологічна свідомість утворюється повільно.

Вода входить до складу ключових елементів забезпечення якості промислової продукції. Вона може бути задіяна в якості допоміжної речовини або використовуватися для підготовки самої продукції, в процесі синтезу, в ході виробництва готової продукції або в якості засобу для чищення для промивання судин (резервуарів), обладнання, матеріалів первинної упаковки і т.д. Так, скажімо, виробництво різноманітних лікарських форм в фармакології є великим споживачем водопровідної води питної якості, яка повинна бути безпечною в епідемічному відношенні та нешкідливою за хімічним складом. Залежно від цілей застосування в фармації потрібна вода різних рівнів якості. Також окремо встановлені чіткі вимоги до використаної підприємством води, яка скидається у міську каналізацію.

Контроль якості води, зокрема її мікробіологічної чистоти, є важливим питанням, тому фармацевтична промисловість виділяє значні кошти на розробку і технічне обслуговування систем очищення води. Тобто сучасний прогресивний виробник не може собі дозволити використовувати воду низької якості чи ставитися до ресурсу неекономно.

Водночас, величезна частина підприємств, котрі не мають системи екологічної безпеки, екологічних міжнародних сертифікатів, безкарно скидають у каналізацію жири, відпрацьовані нафтопродукти, сміття, ґрунт, абразивні порошки та інші грубодисперсні зависі, гіпс, вапно, пісок, металеву та пластмасову стружку, жири, смоли, мазут, речовини з небезпечними бактеріальними, вірусними, токсичними забрудненнями, що іноді призводить до зупинки роботи каналізаційних насосних станцій. Великою загрозою є залпові скиди, які відбуваються в основному вночі. Їх дуже важко відстежити і саме вони значною мірою руйнують систему.

Постійні засмічення та пошкодження колекторів спричиняють вилив на поверхню стоків, у складі яких — шкідливі та небезпечні для життя та довкілля речовини, що може різко погіршити санітарно-епідемічну ситуацію в Україні.

Біля 80 % всіх промислових підприємств в Україні досі не мають локальних очисних споруд!

Харчові, хімічні підприємства, на жаль, в каналізацію скидають неочищені стічні води, іноді навіть токсичні. Звісно, від цього страждаємо всі ми. Варто визнати, коли на очисні споруди міста надходять дуже брудні стічні води, попередньо не очищені, то на їхнє очищення водоканали витрачають вдвічі більше електроенергії, а отже, ці витрати закладені в тариф для звичайного споживача. Тобто тут ще й головне питання – хто заплатить за екомодернізацію?

Варто визнати, що бізнес має розвиватися, має розбудовуватися, має сплачувати податки в Україні, але є обов’язок, невідворотне зобов’язання облаштувати локальні очисні споруди. Правила приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення визначають, що вже невдовзі водоканали отримують право відключати підприємства від централізованої системи. А якщо виробництво відключать — це вже не питання репутації бізнесу, а ризик втрати бізнесу, адже зупинити неперервне виробництво, наприклад молочне або харчове, — це збій постачання споживачам.

Коли ми зупиняємо молочний комбінат, то це втрата всього, що є в технології. Це стосується і виробництва пива, дріжджів, хліба та ін.

Чому ж так відбувається? Чим спровокований такий стан, коли вже навіть правила є, а результат відсутній?

Така ситуація спровокована двома головними факторами:

1. Відсутність дієвої системи природоохоронного контролю та екологічної відповідальності. Очевидно, що при успішній реформі/реорганізації ДЕІ, санкції за порушення законодавства в екологічній сфері, зокрема і того що стосується правдивості обсягів скидів, обрахунку та сплати податків, повинні бути в рази посилені.
2. Відсутність дієвого механізму стимулювання модернізації очисних споруд та реалізації підприємствами природоохоронних заходів.

З введенням інструментів для фінансування модернізації та встановлення очисних споруд (не дотацій бізнесу чи напівмертвим держ.підприємствам, а фінансування як у банківських установах) повинно бути пропорціно завданій шкоді довкіллю і здоров’ю населення. Величина екологічних податків повинна носити не лише фіскальний характер, а містити заохочувальну складову.

Це і є основною відповіддю на запитання – де взяти кошти на екологічну модернізацію українських промислових підприємств. Це дасть можливість фінансувати тривалі вартісні проекти як для державних (комунальних), так і для приватних підприємств, не обмежуючись бюджетним роком. Це також дасть можливість залучення іноземних інвестицій в екологічну сферу.

З іншого боку відкритість даних щодо обсягів забруднюючих речовин для громадськості (синхронізація даних Служби статистики, податкових органів, системи державного моніторингу і систем громадського моніторингу якості водних об’єктів) теж прискорить процес стимулювання реалізації природоохоронних заходів.

При такому механізмі, ті підприємства, які на сьогодні багато витрачають на природоохоронні заходи, гарантовано виявляться у кращому становищі і послужать успішним прикладом для інших.

Однак, попри розповсюджену думку нині промислові підприємства не є основними забруднювачами стічних вод в Україні. Найбільшу небезпеку представляють побутові відходи, зокрема - миючі засоби, що спричиняють у стоках високі концентрації азоту амонійного, поверхнево-активних речовин та фосфатів. Саме такі домішки і спричиняють «цвітіння» поверхневих водойм. Тому ми всі потребуємо і якісних змін до законодавства в частині врегулювання вказаної проблеми, і якісної водної стратегії.

Україні життєво необхідно переймати європейський досвід, в тому числі з побудови ефективної системи мотивації, коли держави створюють додаткові стимули для екологічної модернізації вітчизняних підприємств. Це може бути цільове повернення екологічного податку, сплаченого промисловцями, на виконання природоохоронних заходів. Це можуть бути знижені або нульові ставки на ввезення нового обладнання, що використовується для екореконструкцій, низькі ставки на екологічні кредити і багато інших, не менш дієвих способів стимулювати промисловість до екологічної трансформації. Для України це звучить фантастично, але для всього цивілізованого світу це давно прийнята норма.

Державі саме на часі змінити позицію відстороненого спостерігача на роль активного учасника процесу, зрештою, а ефект від цих перетворень відчує країна — у вигляді врятованого головного ресурсу – води, зростаючого ВВП, а отже, і зростання економіки і, звісно — якісного довкілля.