Все про контроль якості води у водному об’єкті

Автор статті — Мар’яна Гінзула, фахівець з охорони водних ресурсів, начальник служби екологічного нагляду на землях водного фонду КП КМДА «Плесо»

Головне у статті:

1. Нові інструменти політики у галузі водних ресурсів
2. Три види моніторингу для поверхневих та підземних вод
3. Нові показники моніторингу, які в Україні раніше не застосовувалися
4. Фактори, які необхідно враховувати під час контролю за станом водних об’єктів

Захист водних ресурсів є пріоритетним напрямом європейської екологічної політики. З середини 70-х років ХХ ст., після прийняття Плану дій з охорони довкілля у Європі у 1973 році, розпочалося створення екологічного водного законодавства. Було розроблено екологічні стандарти якості водних ресурсів, що знайшли відображення у директивах ЄС для поверхневих вод, вод рибогосподарського призначення, питних і т. ін. У 80-ті роки було затверджено окремі рішення стосовно небезпечних речовин. Але з 90-х років стає зрозумілим, що усі прийняті рішення не є універсальними, а погодження документів суперечить вимогам, які регламентують скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти, це підтверджує судова статистика з питань порушень виконання водного законодавства ЄС. У 90-х роках було прийнято рішення про підготовку нового узгодженого документа, який би узагальнював раніше прийняті документи, цим документом стала Водна рамкова директива ЄС (далі — ВРД), підготовка якої здійснювалась в період 1995–2000 років.

Основним документом, що регулює водні відносини в Україні, є Водний кодекс. До цього кодексу розроблено, узгоджено і затверджено постановами Кабінету Міністрів України низку нормативних актів, що містять правові норми про використання, управління та контроль у галузі використання і охорони вод та запобігання їх шкідливій дії, облік використання вод, відповідальність за порушення законодавства тощо.

Довідково:

Водний кодекс України визначає, що водний об’єкт — це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт). Водні директиви Європейського Союзу послуговуються іншими термінами: «штучне водне тіло», «істотно змінене водне тіло», «поверхневе водне тіло» — це водне тіло, створене у результаті діяльності людини або фізичних змін, спричинених діяльністю людини, істотно змінило характер, або це окремий значний елемент поверхневих вод або ділянка прибережних вод.

Оскільки водні ресурси — це стратегічний екологічний актив держави, погіршення їхніх якостей є неприпустимим. Угодою про асоціацію між Україною та ЄС передбачено, що Україна має імплементувати положення Директиви 2000/60/ЄС «Про встановлення рамок діяльності Співтовариства у сфері водної політики».

Відповідно до Директиви 2000/60/ЄС держави — члени вживають необхідних заходів, щоб запобігти погіршенню стану всіх масивів поверхневої води.

 
Основне завдання, яке стояло перед країнами ЄС, — досягнення до 2015 року «доброго екологічного стану» усіх без винятку водних ресурсів.

«Добрий екологічний стан» водних ресурсів — це стан, при якому екологічні та хімічні показники води відповідають вимогам, наведеним у додатку 5, частині 1.2 для поверхневих або підземних вод.

У ВРД запропоновано нові інструменти політики у галузі водних ресурсів:

• повсюдне впровадження басейнового принципу управління водними ресурсами;
• оцінка якості водних ресурсів згідно з їх екологічним станом за єдиними стандартами;
• контроль якості водних ресурсів з одночасним лімітуванням скидів забруднюючих речовин;
• забезпечення доступу громадськості до інформації в процесі обговорення та прийнятті рішень з питань водних ресурсів;
• запровадження адекватних та ефективних цін на водні ресурси.

Екологічні стандарти якості — це єдині нормативи, згідно з якими характеризується стан поверхневих та підземних вод. До уваги беруть три види нормативів:

• біологічні (стан фітопланктону, стан макролітів та фітобентосу, стан та чисельність донної безхребетної фауни, склад та чисельність рибної фауни);
• гідроморфологічні (опис гідрологічного режиму, стан річкової цілісності, аналіз морфологічних умов);
• фізико-хімічні (вміст окремих хімічних елементів, рН, солемісткість, температуру, кислотно-основний баланс, вміст синтетичних забруднюючих речовин).

ВРД встановлює обов’язковість ведення моніторингу стану водних ресурсів у кожному річковому басейні. Моніторинг вод — це система спостережень, збору, збереження й аналізу інформації про стан водних об’єктів, прогнозування змін і розробка науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття відповідних рішень.

Моніторинг ведеться окремо для поверхневих вод, підземних вод, а також для природоохоронних територій.

ВРД встановлює три види моніторингу для поверхневих та підземних вод…

Увага! Стаття опублікована частково! Повна версія – в журналі №9, 2020 «ECOBUSINESS. Екологія підприємства».