Платформа рішень
для менеджерів природоохоронної
діяльності

Новини

Повернутися до переліку новин

Як створити беззбитковий діджитал-водоканал у селі

ЄВГЕН КУНЬ

інженер, співзасновник проектно-інжинірингової компанії Interproekt GmbH

Восени відбудуться чергові місцеві вибори. Але передвиборчі політичні змагання в деяких регіонах уже розпочалися. Вибори — це час, коли найгостріші питання розвитку регіонів виходять на поверхню. Є такі проблеми, які об'єднують всю країну. Наприклад, доступ до питної води та стан українських водоканалів.

Водна інфраструктура — це те, що 30 років лишається за кадром громадської дискусії. 

Єдина дискусія, яка ведеться — це суперечка про тарифи. 

Вважається, що тарифи для населення важливіші, ніж якість води.  Тому переважна більшість політиків обіцяють низький тариф замість чистої води в кожну оселю та ефективної роботи водних підприємств.

Але як показує практика чотирьох сіл Дніпропетровської області, люди готові платити тариф на воду на 45% дорожче, ніж платили, коли знають, що труби не течуть, а керівництво водоканалу активно бореться з будь-якими втратами, працює прозоро і здатне відповісти за кожну операційну трату.

За три роки староста Волоського старостинського округу Андрій Пінчук зробив "водну реформу" і довів, здавалося, неможливе — люди готові не тільки платити високий тариф, але і за свої гроші перекладати труби.

Я присвятив деякий час, щоб розібратися у ключових "стовпах" цієї реформи і зрозуміти для себе, чи можна її масштабувати на інші міста та ОТГ. Ось які компоненти, на мій погляд, стали важливими.

1. Довіра громади

У 2016-му році в процесі формування ОТГ і введення інституту старости до священника села Волоське Андрія Пінчука звернулися місцеві жителі з проханням стати старостою чотирьох сіл.

Селяни до нього звернулися, бо, по-перше, поважали, а по-друге, добре пам'ятали, як він швидко організував допомогу після урагану, який накрив територію сіл у 2015-му. Тоді він за власною ініціативою розгорнув штаб допомоги та залучив благодійну допомогу для відбудови постраждалих домогосподарств.

Люди повірили священнику. Він не боявся говорити з громадою про складні речі, наприклад, спільне майбутнє. Місцеві фермери одразу запропонували свою підтримку. Але виставили умову — староста повинен розв'язувати проблеми з водопостачанням у своєму окрузі, де проживає 2 тисячі людей.

2. Чітке розуміння громадою водної проблеми

На той час цілодобово отримували питну воду лише 10% населення, ще 40% мали централізоване постачання, але отримували воду погодинно без розкладу з водоканалу обласного центра. У решти мешканців (а це 50%) не було доступу до питної води, колодязів у селах теж немає, тому людям доводилося набирати воду із річки та відстоювати її, а в взимку — топити сніг.

Другою серйозною проблемою був стан мереж водопостачання. Через часті прориви мереж в деяких місцях утворювалися штучні озера.

Втрати води доходили до 90%, а жителі сіл в більшості своїй не платили за воду. Обласний водоканал не мав фінансування для розв'язання проблем з водопостачанням у цьому окрузі.

Це було замкнене коло, яке можливо було розірвати тільки системно. 

3. Концентрація суспільної уваги не на проблемі, а на спільному рішенні

Щоб вирішити проблему водопостачання чотирьох сіл старостинського округу, потрібно було прокласти нові труби та новий водогін. А ще — сотворити власне комунальне підприємство, яке б обслуговувало населення.

"На той момент, коли ми почали розбиратися з водопостачанням в селах, виявилося, що жодне із сіл не має ні карти мереж, ні схем. Для того, щоб відновити інформацію, нам доводилося іноді викопувати труби, наносити на карти колодязі. Поки ми не зібрали цю інформацію, складно було прийняти адекватні рішення", — так пояснює староста, з якої нульової точки розпочалася водна реформа.

4. Комунікаційна кампанія на підтримку "водної реформи"

Паралельно зі створенням комунального підприємства проводилася комунікаційна кампанія. Староста і його команда провели загальні збори та близько 70-ти вуличних зібрань, на яких роз'яснили, що для того, щоб мати доступ до води, жителям сіл потрібно інвестувати свої кошти у прокладення труб.

"Спочатку з боку жителів був великий опір, ніхто не хотів платити. Але ми пішли таким шляхом: на тих вулицях, де жителі об'єднувалися та інвестували власні кошти в оновлення мереж, коштом бюджету сільської ради ремонтували дороги та зробили освітлення. Такий підхід був наочним і став мотивувати інших", — розповідає староста.

У підсумку кожна сім'я інвестувала від 2 до 8 тисяч гривень у прокладення нових мереж.

Поки староста змінював систему водопостачання, як його тільки не називали місцеві жителі, навіть "фашистом". І все це за те, що він системно пояснював: "немає грошей — немає води". Він не йшов на поступки ні пенсіонерам, ні багатодітним родинам.

Але згодом виявилось, що гроші на цілодобовий доступ до води у селян є. Просто вони звикли не платити за воду.

5. Штрафи за незаконне користування мережею

Потрібно віддати належне Андрію Пінчуку, що він дуже чітко розумів на початку: щоб змінити ситуацію з водою, йому доведеться створити нову культуру і змінити звички селян. Він запровадив штрафи за несанкціоновані "врізки" в загальні мережі водопостачання.

На початку "водної реформи" жителям округу було запропоновано винести лічильники на воду на загальну територію та розмістити у колодязях на вулицях, а про колишні незаконні врізки в мережу повідомляти комунальній службі, яка мала безкоштовно ці врізки заглушити протягом кількох місяців.

Староста назвав цей процес "водною амністією" і оголосив про те, що за подальше використання незаконних – других, третіх та четвертих врізок будуть нараховуватися величезні штрафи.

"Коли закінчилася "водна амністія", ми почали іншу акцію: на загальних зборах сказали, що хто не платить за воду і використовує незаконні врізки, той краде у громади. Тому кожному жителю села, який повідомить про сусідську незаконну врізку, гарантуємо премію у 250 гривень. Почалися звернення. Перші штрафи були в розмірі 6-8 тисяч гривень, останній штраф - 660 тисяч гривень. Штрафи мали великий виховний ефект. Зараз у нас в селах усі розуміють, що воду красти не можна. Що якщо сусід краде воду, то він її краде у громади і конкретно у тебе", — пояснює Андрій Пінчук.

6. Залучення різних джерел фінансування

Система водопостачання — це інфраструктура, яка потребує значного фінансування.  Якщо коштом селян були відновлені і прокладені вуличні труби в окрузі, то кошти на модернізацію магістральних водогонів та реконструкцію насосної станції (19 мільйонів  гривень) вдалось отримати з обласного бюджету.

Також Андрій Пінчук звернувся до швейцарсько-українського проєкту DESPRO, який виділив грант на навчання персоналу комунального підприємства, що було дуже важливо для якісного управління майном.

Ця організація, яка багато років системно працює з громадами, профінансувала придбання сучасної техніки для обслуговування мереж і сплатила впровадження електронної системи управління водним підприємством ГІС.

7. Діджитал-водоканал

Нове комунальне підприємство одразу впровадило діджитал-інструменти, які автоматично фіксують прориви, дозволяють управляти водною інфраструктурою віддалено, а також на основі зібраних даних правильно розраховувати тариф.

Головне правило Пінчука: тариф має бути ринковим (зараз це 15, 69 грн за куб води).

У 2019 му році оплата за воду була збільшена на 45% (за погодженням з жителями сіл).

Зараз кількість населення, цілодобово забезпеченого питною водою, становить 100%. Також у старостинському окрузі замінено 95% всіх водопроводів. Працює насосна станція, яка управляється через GPS-навігацію.

Староста наполягає, що комунальне підприємство має працювати як приватний бізнес і думати про покращення послуги і дохід.

У місцевої влади, на погляд Пінчука, має бути розуміння стабільного водопостачання на 30-50 років вперед, тому що у багатьох містах вже у найближчі роки почнуться проблеми з водопостачанням.

Кейс Андрія Пінчука для мене особисто — це один з найголовніших уроків децентралізації. Головна проблема української інфраструктури — не брак грошей, а брак відповідальних керівників, які не бояться кардинально змінювати систему.

Чесно запитати у громади: якщо ви не готові вкладати кошти у водну інфраструктуру, то чому вважаєте, що хтось інший зробить це за вас?


за матеріалами інтернет-видання "Економічна Правда"

Дізнавайтесь першими найсвіжіші новини з екології на нашій сторінці в Facebook та каналі в Telegram

Розсилка новин

CAPTCHA
Мета цього запитання — довести, що ви є реальним відвідувачем і запобігти автоматизованим розсиланням спаму.
X
Завантаженя матеріалів цього розділу доступне тільки для зареєстрованих користувачів порталу.
УВІЙТИ чи ЗАРЕЄСТРУВАТИСЯ
Забули пароль?
X
Читати матеріали цього розділу в повному обсязі можуть лише зареєстровані користувачі порталу
УВІЙТИ чи ЗАРЕЄСТРУВАТИСЯ
Забули пароль?

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «ecolog-ua.com»
у Facebook — натисніть «Подобається»

ecolog-ua.com

Дякую,
не показуйте мені це!