Як водний акциз збереже водний баланс країни

ВОДНИЙ БАЛАНС КРАЇНИ СЬОГОДНІ ЗА РІВНЕМ СТРАТЕГІЧНОЇ ВАЖЛИВОСТІ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ВАЖЛИВИЙ НЕ МЕНШЕ ЗА ПРОДОВОЛЬЧИЙ, ЕНЕРГЕТИЧНИЙ ЧИ ФІНАНСОВИЙ. ЦЕ ТІ РЕПЕРНІ ТОЧКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ, ЯКІ МАЮТЬ ФОРМУВАТИ СВОЄРІДНИЙ «РОМБ КЛАСТЕРНОЇ КОНКУРЕНТОЗДАТНОСТІ» УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ (за Майклом Портером, визнаним фахівцем економічних конкурентних переваг)

Економічна політика держави має бути спрямована на формування профіцитності економіки за ключовими балансами: продовольчим, енергетичним, фінансовим і водним. 

Профіцитність водного балансу — це необхідна передумова не тільки для забезпечення населення й економіки водними ресурсами в достатньому обсязі й належної якості, а й для поступового формування національного стратегічного водного резерву.

Накопичення стратегічного запасу води набуває особливої ваги, зважаючи на фактори, які останніми роками стали нагальними.

1. Кліматичні зміни, пов’язані з тенденціями глобального потепління, внаслідок чого більша частина території країни перетворюється на зону ризику для ведення сільського господарства. 
2. Поступове забруднення ґрунтових вод  і екстенсивне використання ресурсів. 
3. Відсутність контролю за джерелами походження більшості великих річкових басейнів України за межами країни, що робить її вразливою в питаннях політики «водного егоїзму» інших держав  і потенційно перетворює водні ресурси на елемент геополітичного тиску.  У цьому контексті неабиякої ваги набуває транскордонне водне співробітництво з країнами-сусідами. 
4. Географічні дисбаланси в забезпеченості водними ресурсами всередині країни. 
5. Погіршення забезпеченості водними ресурсами залежно від соціального розшарування суспільства.

Системна державна політика в галузі водозабезпечення має мінімізувати негативні фактори та запропонувати якісну систему моніторингу для запобігання потенційним ризикам.

Важливим елементом нової моделі водозабезпечення має стати модернізована логістично-транспортна мережа нових водогонів для вирівнювання регіональних дисбалансів, здебільшого на півдні країни (наприклад, прокладання нової магістральної трубопровідної мережі для забезпечення потреб у воді Маріуполя). 

Наявна система водогонів і каналів значною мірою застаріла й не відповідає потребам у воді населення, промислових підприємств і сільського господарства. Це призводить до зайвих втрат водних ресурсів, а також підвищує собівартості їх постачання кінцевому споживачу.

Уряд має терміново провести технічну інвентаризацію й технологічний аудит усіх наявних резервуарів із накопичення водних ресурсів і систем водопостачання для подальшої трансформації мережі в більш адаптовану модель, яка відповідатиме розподілу економіки на структурно відокремлені географічні таксони з відповідними параметрами споживання.

Потрібно терміново переглянути систему резервуарів зі збереження водних ресурсів і створити нові там, де це необхідно, для корегування регіональних дисбалансів. Вкрай важливо збільшувати і маневрові параметри національної системи водозабезпечення для перекидання водних ресурсів у дефіцитні регіони — будівництво нових водогонів  і технічних станцій з перекачування.

ЦІЛЬОВІ ОРІЄНТИРИ 

Поступова технічна й технологічна деградація мереж із водопостачання/водовідведення призводить до того, що Україна планомірно втрачає свої позиції за таким показником, як водомісткість ВВП. Тенденції свідчать, що динаміка умовного «зневоднення» економіки більше ніж удвічі випереджає планові темпи структурної перебудови реального сектора, що в найближчі п’ять років може вкрай негативно вплинути на потенціал розвитку аграрного сектора країни, особливо на півдні.

Недостатність водозабезпечення ВВП особливо гостро виявляється на тлі екстенсивного характеру використання водних ресурсів: водомісткість ВВП, розрахована  у м3 використаної води на 1000 грн ВВП  (у фактичних цінах), 2015 року становила 23,85 м3, тоді як цільовий орієнтир на  2020 рік — 3,2 м3. Фактичні показники  2018 року становили 11,73 м3, що майже  в чотири рази більше від цільового рівня. 

Якщо припустити, що ВВП України до  2050 року вийде на рівень, зіставний із ВВП Польщі, то за умови збереження наявного екстенсивного характеру водокористування національна економіка потребуватиме (споживання) в 4–5 разів більше водних ресурсів, аніж тепер, що неможливо технологічно.

Тобто в умовах розвитку галузей із перероблення аграрної продукції та галузей сільського господарства з вищим рівнем доданої вартості (овочева, ягідна, фруктова) без інвестицій у водо ефективність економіки Україна може наштовхнутися на так звану водну стелю зростання. Недостатнє фінансування та невідповідність систем водозабезпечення наявним потребам економіки та суспільства формують похідну проблематику у вигляді високого рівня скидів забруднених стічних вод. Цей показник  з 2015 по 2018 рік зріс із 16,38 % (до загального обсягу скидів) до 18,27 % за цільового рівня на 2020 рік — 13 %. Найбільша частка скидів забруднених  і недостатньо очищених стічних вод у водні об’єкти зафіксована в галузі освіти, а також у торгівлі: 92 % та 95 % відповідно. Варто зауважити, що показник майже не змінювався протягом чотирьох років. Суттєвий рівень забруднення зафіксовано в системі ЖКГ  і медицині: 38 % та 20 % відповідно. 

Промисловість і сільське господарство скоротили неочищені викиди майже  в півтора раза: до 9% та 4,4% відповідно. Це свідчить про суттєву кореляцію між приватним фінансуванням і станом систем водовідведення на тлі фактичної дисфункціональності державних і комунальних моделей фінансування цього напряму. Водночас в абсолютних цифрах промисловість формує суттєву частку забруднених та неочищених стоків — 301,4 млн м3 із загального показника в 952 млн м3. Загальний обсяг забруднених і неочищених стоків за період з 2015 по 2018 рік зріс із 875,1 млн м3 до 952 млн м3 (з урахуванням промислової «ями» 2016 року на рівні 698 млн м3), що значно перевищує цільовий показник на 2020 рік — 725 млн м3.

Тобто наявні моделі дозволяють скорочувати забруднені викиди лише за «допомогою» системної деіндустріалізації економіки,  а не з капітальних вкладень. ЯКІСНІ СТАНДАРТИ

Соціальна інклюзія водозабезпечення та водовідведення в Україні досі має суттєві урбаністичні риси у форматі глибокого розшарування та розбалансування. 

Доступ до централізованих систем водовідведення мають 96,1% міського населення та 99,2% — до систем централізованого водопостачання, тоді як ці показники для сільської місцевості — 2,5% та 30,1% відповідно. 

Враховуючи специфіку різних типів населених пунктів, маємо досить токсичну суспільну розбіжність у забезпеченні населення базовими чинниками якісного життєвого середовища залежно від урбаністичного характеру проживання. Крім того, існують і внутрішні дисбаланси: з поданих даних бачимо, що майже 27,5% сільського населення, маючи доступ до централізованого водозабезпечення, позбавлене доступу до централізованих систем водовідведення. 

Технічний стан мереж безпосередньо впливає і на параметри якості водних ресурсів, які поставляються населенню. Показник якості питної води за органолептичними, фізико-хімічними та санітарно-токсикологічними показниками (за % нестандартних проб) з 2015 року погіршився з 12,4% до 18,5% у міській місцевості та з 22,5% до 29,8% — у сільській. У мережах централізованого водопостачання показники якості води в півтора раза кращі, аніж у нецентралізованих. 

Спостерігається критичне зростання питомої ваги нестандартних проб за радіаційними показниками: якщо 2015 року нестандартних проб у сільській місцевості було  0,5%, то 2018 року вже 9,8%, до того ж показник зафіксовано на високому рівні вже 2017 року — 6,6%. Для міської місцевості ця негативна динаміка зросла з 1,1% до 4%.

Автор: Олексій Кущ, економіст, дослідник інфраструктурних питань

Матеріал є частиною СПЕЦПРОЄКТу-журнал «Час води» – результат роботи проєкту «Час води», ініційованого 2019 року з дослідницькою метою: аналізу ситуації, що склалася у водній галузі, пошуку рішень і побудови експертної екосистеми.
Читати випуск - https://ecolog-ua.com/sites/default/files/2020/docs/Chas-vody.pdf