Екологічну модернізацію слід розглядати крізь економічну призму

Екологічну модернізацію слід розглядати крізь економічну призму. У розвинутих країнах екологія стала інструментом розвитку, а не краху економіки.

Що ж у нас?

За поточним рівнем фінансування екологічної галузі на її реформування за оцінками експертів потрібно 300 років. Проте просте підвищення екоподатку проблеми не вирішить, адже потрібна реформа усієї системи екологічних фінансів.

Досвід багатьох європейських країн свідчить про необхідність залучення держави у процес скорочення шкідливих викидів, створення дієвих механізмів фінансування таких проектів. Наприклад, у Польщі, Угорщині, Чехії, Румунії та Німеччині державні та приватні компанії отримували фінансову підтримку для таких проектів.

У ЄС форми державної підтримки протягом останніх 20 років мали різні форми:

• пряме фінансування екологічних проектів,
• субсидовані кредити,
• державні та банківські гарантії,
• податкове стимулювання,
• повернення екологічного податку.

В середньому країни ЄС витрачають 0,8% від свого ВВП на захист довкілля. Наприклад, в Польщі середньорічні обсяги фінансування природоохоронних програм складають 1-1,3 млрд. євро.

Одна половина з цих коштів покривається за рахунок національного фінансування, а інша половина – за рахунок залучення міжнародного фінансування.

В Україні, згідно з даними 2018 року, збори за користування природними ресурсами (екологічний податок, ресурсні платежі та інші збори) принесли до державного бюджету близько 52 млрд. грн., з яких 4,6 млрд.грн. виділяються на забезпечення діяльності відповідних центральних органів державної влади і екологічного контролю, і лише 4,2 млрд. грн. (або 8%) були виділені на впровадження природоохоронних заходів.

Очевидно, що в Україні є нагальний запит на збільшення фінансування, підвищення обсягів його цільового використання, а також створення незалежного, ефективного та прозорого інструменту для фінансування природоохоронних заходів на основі успішного досвіду деяких країн ЄС.

Дедалі частіше звучить теза: в Україні не існує механізмів та чіткого державного плану фінансування вимог, визначених, наприклад, національним планом скорочення викидів великих установок із спалювання. Цей документ, ухвалений Кабміном влітку 2018 року, держава зобов'язана виконати.

За 16 років Україна повинна провести глобальну модернізацію обладнання таких установок на майже всіх підприємствах з генерування електроенергії. Експерти оцінюють вартість реалізації проектів, розрахованих до 2033 року, 6,5 млрд євро.

Не краща ситуація і з водогосподарською галуззю. Два роки тому в Україні були затверджені національні правила приймання стічних вод в каналізацію міст. Це було не бажання водоканалів, а вимога європейської директиви.

Правила дали всім промисловим підприємствам п'ять років на облаштування локальних очисних споруд для попереднього очищення стічних вод.

Таким чином, підприємствам доведеться знаходити "зелені" фінанси і модернізувати виробництва.

Та чи не ляже це додатковими затратами на споживача? Чи не призведе це до зупинки виробництв?

За заподіяну природі шкоду підприємства сплачують екологічний податок. Оскільки такий вплив об'єктивно неминучий, держава економічно стимулює суб'єкти господарювання скорочувати забруднення навколишнього середовища.

Однак це у розвинутих країнах, а чи робиться це в Україні?

Наприкінці літа заступник голови екокомітету ВР О. Маріковський анонсував початок роботи над законом «Про екологічні фінанси». Це дуже важлива і складна тема, що вимагатиме максимального залучення, економічної та екологічної експертиз та комунікаційних навичок роботи з стейкхолдерами різних сфер відповідальності.

Чинна редакція Податкового кодексу не передбачає надання пільг при оподаткуванні підприємств у разі реалізації ними екологічних заходів. 45% податку йдуть в держбюджет, 55% — у спецфонд місцевих бюджетів. На місцевому рівні гроші ділять так: 30% — в обласний бюджет, 25% — у місцевий.

Державний механізм фінансування природоохоронних заходів в Україні наразі відсутній. Усупереч вимогам закону "Про охорону навколишнього природного середовища" екологічний податок має лише фіскальну спрямованість і не використовується як економічний захід із забезпечення охорони природи.

В таких умовах, скільки б уряд не підвищував податки, на рівні забруднення це не позначиться.

Який є вихід?

Зменшити негативний вплив на довкілля може лише масштабна екологічна модернізація провідних галузей та усунення головних проблем:

• Нецільове використання екологічних коштів – йдеться про цілу низку заходів: ремонт міських парків, скверів та бульварів, проведення благоустрою, будівництво та облаштування притулку для утримання безпритульних тварин, укріплення берегів річок і проведення днопоглиблювальних робіт тощо.
• Відсутній моніторинг ефективності природоохоронних заходів. Немає жодних даних, які б підтверджували ефективність таких заходів, адже не проводиться моніторинг. Схожа ситуація із заходами по розчищенню русел річок, ефективність і правильність виконання яких під питанням.
• Відсутність можливостей систематичного фінансування багаторічних проєктів.
• Відсутність системи належного планування екологічних видатків.

Слід не просто збільшувати екологічний податок, а стимулювати підприємства інвестувати в екологічні заходи. Замість фіскального принципу "Забруднювач платить" слід використовувати принцип стимулювання "Забруднювач інвестує".

Найголовніше — проведення екологічної модернізації автоматично запускає всі економічні процеси, тому що потрібно спроектувати природоохоронне обладнання для модернізації, а це робота для інженерів, налагодити його виробництво, а це робота для машинобудівників, побудувати споруди та змонтувати агрегати, а це робота для будівельників, підтримувати експлуатацію, а це справа промисловців.

Кошти екологічного податку — це близько 1% можливих інвестицій в довкілля. Проте, навіть якщо будуть краще використані лише ці кошти, це стане важливим кроком до позитивних змін задля шансу України виконати природоохоронні зобов'язання.

Людмила Циганок, Президент Професійної асоціації екологів України