За якими критеріями відбувається нормування якості повітря?

Нормування як засіб правового регулювання відносин у сфері охорони повітря визнається законодавством і правовою доктриною. Разом зі стандартизацією він проводиться з метою встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог до охорони повітря від забруднення та забезпечення екологічної безпеки. Системоутворюючим нормативно-правовим актом у галузі нормування є Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 року № 2707-XII (далі — Закон № 2707). Він визначає правові, організаційні основи та екологічні вимоги, за допомогою яких реалізується конституційна функція держави із забезпечення безпечного для життя та здоров’я довкілля. Водночас, законодавче визначення терміну «нормування» відсутнє.

Європейська система надає нормативам якості ширшого значення, визначаючи всі інші нормативи у сфері охорони повітря похідними від них. Серед спеціальних екологічних принципів ЄС важливе місце займає комплексний підхід, відповідно до якого заходи щодо запобігання і скорочення викидів шкідливих речовин не повинні призводити до зростання навантаження на інші природні середовища (Директива 96/61/ЄС). Нормативи якості атмосферного повітря у законодавстві України представлені нормативами ГДК, які закріплені у Державних санітарних правилах охорони атмосферного повітря населених місць.

Закон України «Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів» від 12 грудня 2019 року № 377-IX є не менш важливим актом, спрямованим на виконання зобов’язань України за міжнародними договорами.

Основоположний документ ЄС у сфері охорони та нормування якості повітря — Директива 2008/50/ЄС, спрямована на зменшення викидів забруднюючих речовин безпосередньо в джерелах утворення. Директивою затверджені цільові нормативи (граничні рівні/концентрації), які підлягають досягненню у визначені періоди часу з подальшим їхнім підтриманням на досягнутому рівні.
 

  Найнебезпечніші забруднюючі речовини, що викидаються в повітря: важкі метали, органічні аміни, леткі та стійкі органічні сполуки, хлор, бром, фтор

Незважаючи на різні підходи до встановлення нормативів якості повітря, більшість полютантів, що регламентуються європейським законодавством, закріплені і вітчизняним. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, викиди яких в атмосферне повітря підлягають регулюванню» від 29 листопада 2001 року № 1598 найпоширенішими є оксиди нітрогену, діоксид та інші сполуки сульфуру, оксиди карбону, озон; найнебезпечнішими: важкі метали, органічні аміни, леткі та стійкі органічні сполуки, хлор, бром, фтор. Однак недостатньо врегульованим залишається вміст твердих часток пилу в повітрі та відсутня регламентація тонкодисперсного пилу (pm 10, pm 2,5), визначених Директивою 2008/50/ЄС.

Увага! Стаття публікується частково!

  Повна версія – в журналі «ECOBUSINESS. Екологія підприємства» №10, 2020 в статті «Нормування якості повітря: що потрібно знати природокористувачеві?», автора Тетяни Морозової, кандидата біологічних наук, доцента

Стаття також роз’яснить:

  У чому розбіжності між європейським та українським підходами до цього питання?
  Як визначати граничні значення навантаження?
  Як правильно здійснити обґрунтування інтегральної міри навантаження на природні об’єкти?