ТОП-10 запитань від екологів, які працюють на підприємствах

В цій статті редакція надає відповіді на найбільш цікаві запитання, що надійшли на початку року від читачів «ECOBUSINESS. Екологія підприємства» і опубліковані в №1, 2020 журналу в рубриці «ТОП-10 запитань».

Дозвіл на спеціальне водокористування не продовжується, а лише отримується новий дозвіл.

Частиною 1 ст. 49 Водного кодексу України (далі — ВКУ) передбачено, що спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

Відповідно до п. 70 Додатку 1 до Закону України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» від 19 травня 2011 року № 3392-VI дозвіл на спеціальне водокористування є документ дозвільного характеру, на який поширюється дія Закону України «Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності» від 6 вересня 2005 року № 2806-IV (далі — Закон № 2806).

Стаття 4 Закону № 2806 наголошує, що виключно законами, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються:

• необхідність одержання документів дозвільного характеру та їх види;
• дозвільний орган, уповноважений видавати документ дозвільного характеру;
• платність або безоплатність видачі (переоформлення, анулювання) документа дозвільного характеру;
• строк видачі документа дозвільного характеру або відмови у його видачі;
• вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформлення, анулювання документа дозвільного характеру;
• строк дії документа дозвільного характеру або необмеженість строку дії такого документа;
• перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності;
• перелік та вимоги до документів, які суб’єкту господарювання необхідно подати для одержання документа дозвільного характеру.

Відтак ст. 50 ВКУ передбачає, що у разі необхідності строк спеціального водокористування може бути продовжено на період, що не перевищує відповідно короткострокового або довгострокового водокористування. При цьому продовження строків спеціального водокористування за клопотанням заінтересованих водокористувачів здійснюється державними органами, що видали дозвіл на спеціальне водокористування.

Відповідно до п. 1 ст. 4-1 Закону № 2806 порядок проведення дозвільної (погоджувальної) процедури, переоформлення та анулювання документів дозвільного характеру центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідного дозвільного органу, погодженим з уповноваженим органом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, на виконання вимог Закону № 2806, а також відповідно до частини четвертої ст. 49 ВКУ постановою КМУ від 13 березня 2002 року № 321 затверджено Порядок видачі дозволів на спеціальне водокористування (далі — Порядок).

Однак згідно змін, що були внесені постановою КМУ «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань видачі дозволів на спеціальне водокористування» від 13 грудня 2017 року № 1091, з п. 6 Порядку було прибрано абзац щодо подовження строку спеціального водокористування у разі незмінності умов спеціального водокористування та доповнено п. 3 Порядку наступним абзацом:

«У разі, коли показники нормативних розрахунків водокористування і водовідведення, гранично допустимого скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти із зворотними водами, нормативи екологічної безпеки водокористування є незмінними, новий дозвіл на спеціальне водокористування видається на підставі заяви та документів, які подавалися водокористувачем для отримання попереднього дозволу».

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про відходи» від 5 березня 1998р. № 187/98-ВР, відповідний клас відходів визначається виробником відходів відповідно до нормативно-правових актів, що затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

У зв’язку з призупиненням дії постанови Головного державного санітарного лікаря України від 1 липня 1999 р. № 29, якою затверджено «Державні санітарні правила та норми 2. Комунальна гігієна. 2.7. Ґрунт, очистка населених місць, побутові та промислові відходи, санітарна охорона ґрунту». «Гігієнічні вимоги щодо поводження з промисловими відходами та визначення їх класу небезпеки для здоров'я населення» (ДСанПіН 2.2.7.029-99), на сьогодні на державному рівні відсутній нормативно-правовий акт, який регламентував би процедуру визначення класу небезпечності відходів.

При цьому документом, який би підтверджував вид відходів й клас небезпеки, може бути паспорт відходу, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження.

Ні. Відповідно до термінології Закону України «Про відходи» від 5 березня 1998 року № 187/98-ВР (далі — Закон № 187) показник загального утворення відходів (далі — Пзув) — критерій обсягу утворення відходів, що розраховується за формулою:

Пзув = 5000 х М1 + 500 х М2 + 50 х М3 + 1 х М4, де М1, М2, М3, М4 — маса в тоннах відходів 1, 2, 3 та 4 класів небезпеки відповідно, утворених за попередній рік.

Статтею 17 Закону № 187 визначені обов'язки суб'єктів господарської діяльності у сфері поводження з відходами, серед яких: 

• мати дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, якщо їхня діяльність призводить до утворення відходів, для яких Пзув перевищує 1000;
• щороку подавати декларацію про відходи за формою та у порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України, якщо діяльність призводить до утворення відходів, для яких Пзув знаходиться в межах від 50 до 1000.

Таким чином, суб'єкти господарювання, Пзув яких менший 50, звільняються від отримання дозволів та подання декларацій про відходи.

Правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, сортуванням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України встановлює Закон України «Про відходи» від 5 березня 1998 № 187/98-ВР.

Стаття 21 цього Закону наголошує на тому, що органи місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами забезпечують:

• виконання вимог законодавства про відходи;
• розроблення та затвердження схем санітарного очищення населених пунктів;
• організацію збирання і видалення побутових відходів, у тому числі відходів дрібних виробників, створення полігонів для їх захоронення, а також організацію роздільного збирання корисних компонентів цих відходів;
• затвердження місцевих і регіональних програм поводження з відходами та контроль за їх виконанням;
• вжиття заходів для стимулювання суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сфері поводження з відходами;
• вирішення питань щодо розміщення на своїй території об'єктів поводження з відходами;
• координацію діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, що знаходяться на їх території, в межах компетенції;
• здійснення контролю за раціональним використанням та безпечним поводженням з відходами на своїй території;
• ліквідацію несанкціонованих і неконтрольованих звалищ відходів;
• сприяння роз'ясненню законодавства про відходи серед населення, створення необхідних умов для стимулювання залучення населення до збирання і заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини;
• здійснення інших повноважень відповідно до законів України;
• надання згоди на розміщення на території села, селища, міста місць чи об'єктів для зберігання та захоронення відходів, сфера екологічного впливу функціонування яких згідно з діючими нормативами включає відповідну адміністративно-територіальну одиницю;
• здійснення контролю за додержанням юридичними та фізичними особами вимог у сфері поводження з виробничими та побутовими відходами відповідно до закону та розгляд справ про адміністративні правопорушення або передача їх матеріалів на розгляд інших державних органів у разі порушення законодавства про відходи.

Таким чином, саме органи місцевого самоврядування встановлюють правила поводження з відходами у місті.

Законом України «Про відходи» від 5 березня 1998 № 187/98-ВР передбачено, що згідно з:

• п. є ст. 17: суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані здійснювати організаційні, науково-технічні та технологічні заходи для максимальної утилізації відходів, реалізації чи передачі їх іншим споживачам або підприємствам, установам та організаціям, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів, а також забезпечувати за власний рахунок екологічно обґрунтоване видалення тих відходів, що не підлягають утилізації;
• п. е ст. 32: з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється передавати чи продавати небезпечні відходи громадянам, підприємствам, установам та організаціям, якщо вони не забезпечують утилізації чи видалення цих відходів екологічно безпечним способом.

Таким чином, відповідно до норм законодавства, підприємство має право реалізовувати відходи на підставі договору, за умови наявності у покупця:

1. Зареєстрованого виду діяльності (КВЕД) у сфері поводження з відходами (заготівля, переробка та реалізація відходів виробництва).
2. Ліцензії на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами (ця умова стосується лише небезпечних відходів).

Так. Будівельне сміття від розбирання асфальтобетонного покриття, відповідно до Класифікатора відходів (КВ ДК 005-96), слід віднести до відходів будівельних робіт, знесення та ремонту будівель і споруд.

Вимоги до пакування, маркування і захоронения відходів та правила перевезення відходів, на які поширюється дія Закону України «Про відходи», наведені у державному стандарті ДСТУ 4462.3.02:2006.

Відповідно до п. 6.2 цього Стандарту малонебезпечні відходи IV класу небезпеки та інертні відходи можна перевозити навалом.

Більшість парникових газів не нормуються, про що свідчить їх відсутність у Наказі Міністерства охорони навколишнього природного середовища «Про затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел» від 27 червня 2006 року № 309 та не входять до переліку найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, викиди яких в атмосферне повітря підлягають регулюванню, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2001 року № 1598. Як приклад — СО₂ та СН₄.

Ні. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 27 березня 2019 року № 318 Правила надання послуг з вивезення побутових відходів, що затверджені постановою Кабміну від 10 грудня 2008 року № 1070, викладені у новій редакції, в якій відсутня згадка щодо застосування мінімальних норм надання послуг з вивезення побутових відходів у разі, якщо норми не затверджено органом місцевого самоврядування, — як це було раніше.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища від 25 червня 1991 року № 1264-XII (далі — Закон № 1264) завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

Стаття 15 Закону № 1264 наголошує на тому, що місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території та здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Згідно ст. 35 цього ж Закону виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища. Відповідно до ст. 19 Закону № 1264 виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у галузі охорони навколишнього природного середовища в межах своєї компетенції погоджують поточні та перспективні плани роботи підприємств, установ та організацій з питань охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі — Закон № 280) визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 27 Закону № 280 до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі делеговані повноваження, як «розгляд і узгодження планів підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, здійснення яких може викликати негативні соціальні, демографічні, екологічні та інші наслідки, підготовка до них висновків і внесення пропозицій до відповідних органів».

Статтею 10 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 року № 2707-XII (далі — Закон № 2707) передбачено обов’язок підприємств, установ, організацій та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності щодо охорони атмосферного повітря здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо та заздалегідь розробляти спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і вживати заходів для ліквідації причин, наслідків забруднення атмосферного повітря.

При цьому ст. 15 Закону № 2707 конкретизовано, що підприємства, установи, організації та громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють викиди забруднюючих речовин або впливи фізичних та біологічних факторів, що можуть призвести до виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру або до надзвичайних екологічних ситуацій, зобов’язані заздалегідь розробити та погодити спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря відповідно до закону.

Статтею 17 Закону України «Про відходи» від 5 березня 1998 року № 187/98-ВР передбачено обов’язок суб'єктів господарської діяльності у сфері поводження з відходами забезпечувати розробку в установленому порядку та виконання планів організації роботи у сфері поводження з відходами та виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством, щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища відходами.

Відповідно до ст. 44 Водного Кодексу України водокористувачі зобов’язані здійснювати погоджені у встановленому порядку технологічні, лісомеліоративні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні та інші заходи щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення скидання забруднених стічних вод.

На підставі вище викладеного виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у галузі охорони навколишнього природного середовища наділені повноваженнями щодо погодження поточних та перспективних планів роботи підприємств, установ та організацій з питань охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів. При цьому природоохоронним законодавством встановлений обов’язок підприємств, установ, організацій та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності щодо розроблення й погодження заходів з охорони навколишнього природного середовища.

Відкритим залишається питанням проведення самої процедури.

Відповідно до ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 6 вересня 2005 року № 2806-IV порядок проведення дозвільної (погоджувальної) процедури, переоформлення та анулювання документів дозвільного характеру, що законами України віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування, встановлюється їх рішенням, а у випадках, передбачених законом — на підставі типових порядків, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, доцільним буде ознайомитися з рішенням органу місцевого самоврядування, яким затверджено порядок погодження планів, і вже на підставі цього документу аналізувати правомірність включення заходів, які рекомендують «як обов’язкові» органи місцевого самоврядування.

Введення в дію обладнання, яке є джерелом викиду, відбувається після проведення пусконалагоджувальних робіт, розроблення та складання паспортів пилогазоочисного устаткування (ПГОУ), проведення інвентаризації джерел викидів й підготовки документів та отримання дозволу на викиди відповідних джерел.

Лише за наявності зазначених документів комісія приймає рішення про введення в експлуатацію обладнання, яке є джерелом викиду.

Для цього видається наказ по підприємству про організацію пусконалагоджувальних робіт, під час яких проводяться заміри викидів забруднювальних речовин, які використовуються при розробленні документації для отримання дозволу на викиди. В наказі обов’язково слід вказати тривалість робіт та прописати, що введення в експлуатацію буде зроблено після отримання дозволу на викиди.