Особливості обліку зворотних та безповоротних відходів на підприємстві

Відповідно до класифікації запасів відходи основного виробництва обліковуються на рахунку 20 «Виробничі запаси», а відходи, одержані при доведенні товарної продукції та насіння до належних кондицій – на рахунку 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва», що визначається «ІНСТРУКЦІЄЮ про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій», що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 р. за № 893/4186.

Згідно Наказу Мінфіну України від 27 червня 2013 року N 635 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо облікової політики підприємства та внесення змін до деяких наказів Міністерства фінансів України» підприємством обирається один із методів оцінки запасів, і відповідно і відходів виробництва, при їх вибутті (відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продажу та іншому вибутті), наведених у п.16 Положення (стандарті) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року N 246, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року за N 751/4044, та п.2.15 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, зокрема:

• ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
• середньозваженої собівартості;
• собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
• нормативних затрат;
• ціни продажу.

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів, що стосується і обліку відходів.

Для цілей обліку відходи виробництва поділяють на зворотні та безповоротні. Відходи є зворотними, якщо від їх використання можна отримати економічну вигоду. Якщо ж відходи не можуть бути використані або реалізовані, вони вважаються безповоротними і відносяться на собівартість виготовленої продукції.

Згідно з п. 2.13 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 10.01.2007 р. № 2 (далі – Методрекомендації № 2), зворотні відходи виробництва − це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів та інших видів матеріальних цінностей, що утворилися в ході виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням. Прикладами відходів виробництва можуть бути: металева стружка, обрубки металу, обрізки тканини, дерев’яна стружка та обрізки тощо.

Виробнича собівартість в частині статті «Прямі матеріальні витрати» зменшуються  на  вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва,  які  оцінюються  у  порядку, викладеному в пункті 11 П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318

Вартість зворотних відходів визначають так:

1) за справедливою вартістю, якщо зворотні відходи реалізуються на сторону;

2) в оцінці можливого використання, якщо зворотні відходи використовують на самому підприємстві. Ціна можливого використання — знижена ціна початкового матеріалу зворотних відходів. Якщо таку оцінку провести складно, відходи можуть бути оприбутковані за ціною початкового матеріалу.

Порядок визначення справедливої вартості зворотних відходів залежить від того, чи потрібна їх переробка перед реалізацією.

Якщо зворотні відходи реалізуються без переробки, вони є готовою продукцією. За такими відходами справедливою вартістю є ціна реалізації за вирахуванням витрат на реалізацію та суми надбавки (прибутку) виходячи з надбавки (прибутку) для аналогічної готової продукції і товарів (п.3.1 додатка до П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств»).

За ситуації, коли зворотні відходи перед реалізацією піддаються переробці, вони є незавершеним виробництвом. Тоді справедливою вартістю буде ціна реалізації готової продукції за вирахуванням витрат на завершення, реалізацію та надбавки (прибутку), розрахованої за розміром прибутку аналогічної готової продукції (п.3.2 додатка до П(С)БО 19).

Рішення про порядок оцінки зворотних відходів приймає керівник підприємства. Оцінку відходів може проводити або одна особа (наприклад, еколог, технолог), або спеціальна комісія. Необхідно підготувати документ у довільній формі, де визначається, за якою вартістю оприбутковуються зворотні відходи з виробництва на підприємстві.

Відходи, реалізація та/або використання яких у виробничому процесі не передбачається, активом не визнаються, оскільки підприємство не може отримати від них у майбутньому економічні вигоди (п. 2.13 Методрекомендацій № 2).Такі відходи іменують безповоротними.

На відміну від зворотних відходів, безповоротні відображаються в обліку лише в кількісному вираженні. У зв’язку з тим, що кількість відходів безпосередньо впливає на величину собівартості продукції, облік загальної величини отриманих відходів ведеться як за місцями їх виникнення, так і за конкретними виробами.

Якщо пряме віднесення отриманих відходів на собівартість окремих виробів і замовлень ускладнено, безповоротні відходи враховуються загальною масою за всією продукцією, а розподіл їх на окремі вироби здійснюється пропорційно до випущеної кількості продукції.

Безповоротні відходи підлягають утилізації. Такі відходи списують на підставі Акта списання, який складають у довільній формі. Витрати на їх утилізацію включаються до інших операційних витрат та відображаються за Дт субрахунку 949 «Інші витрати операційної діяльності» (п.2.13 Методрекомендацій №2).