Ресурсозбереження, впровадження циркулярної економіки і безвідходних технологій — найважливіший напрям державної політики

У природі немає сміття: всі елементи постійно відіграють свою роль і повторно використовуються на різних етапах. Саме тому запровадження циркулярної економіки, яка є регенеруючою та відновлювальною за своєю метою та прагне підтримувати продукцію, компоненти та матеріали у найвищій їх корисності, ефективності та цінності, є важливим кроком до виходу із критичної екологічної ситуації.

Циркулярна економіка забезпечує безліч механізмів створення цінності, які відмовляються від споживання обмежених ресурсів. В її умовах споживання відбувається лише в ефективних біоциклах. Ресурси регенеруються в біоциклі або відновлюються в технічному циклі. Так само як у біоциклі життєві процеси відновлюють невпорядковані матеріали, незважаючи на втручання людини або без нього, у технічному циклі, з достатньою кількістю енергії, втручання людини відновлює матеріали та порядок у будь-якому часовому діапазоні.

Циркулярна економіка замінює поняття одноразовості іншим — відновленням. По суті, вона спрямована на відхід від системи «взяти, виготовити та утилізувати», створивши та оптимізувавши продукти для декількох циклів сортування та їх повторного використання. Ці зусилля починаються з повторного використання матеріалів, які розглядаються як цінні — зменшити (Reduce), переробити (Recycle), повторно використати (Reuse) запаси, а не як елементи, що проходять через економіку лиш один раз.

Для розуміння масштабу слід звернути увагу на високорозвинену галузь споживчих товарів: приблизно 80 % матеріалів у сумі 3,2 трильйона доларів, що використовуються щороку, не відшкодовуються.

Крім екологічних переваг циркулярних бізнес-моделей – таких як значне зниження рівня використання невідновлюваних матеріалів, скорочення виробничих відходів та використання виробничих субпродуктів та надлишків матеріалів, що раніше вважалися відходами, — все більше досліджень вказують на безперечну роль виробничих підприємств щодо перепроєктування всієї нашої економіки: у 2014 році Фонд Еллен Макартур та Всесвітній економічний форум оприлюднили звіт, в якому зазначено, що якщо держави, корпорації, великий та середній бізнес зосередяться на побудові кругових ланцюгів для збільшення швидкості переробки, повторного використання та перевиробництва, то до 2025 року можна згенерувати понад 1 трлн доларів 9 США на рік та створити 100 000 нових робочих місць для усієї світової економіки на наступні п’ять років.

Сьогодні спостерігається справжній бум із підтримки спалювання і піролізу (процес розщеплення без доступу кисню) побутових відходів. Європа відходить від спалювання побутових відходів. Зокрема, 2017 року Європейська Комісія звернулася до Європейського Парламенту з повідомленням про перегляд діяльності щодо спалювання відходів на користь повторного використання та переробки побутових відходів. У документі зазначено, що ЄК підтримується використання установок анаеробного зброджування 13 біорозкладних відходів. Також у повідомленні наголошується, що країни Європейського Союзу, підписавши Паризьку угоду, взяли зобов’язання з декарбонізації економіки, тому, в подальшому, можливим є закриття сміттєспалювальних заводів. Тоді як в Україні чомусь надають перевагу спалюванню, не забезпечивши державного контролю за викидами забруднюючих речовин.

Одним із лідерів у переробці відходів є Німеччина, в якої частка повернення сміття в корисний обіг становить 66 %, та Швеція, яка переробляє більш як 99 % своїх відходів, ще й імпортуючи майже 700 тисяч тонн відходів з інших країн. Пріоритетом для Швеції виступає не захоронення відходів на полігонах, а його перероблення. Швеція також застосовує технологію «енергія зі сміття» (waste-to-energy). Більш ніж 90 % сміття в країні використовується як паливо для електростанцій або сировини для виробництва. При цьому країна імпортує сміття з Норвегії, Великої Британії, Німеччини, які навіть сплачують їй за використання своїх відходів.

В Україні ж в основному поки є тільки сміттєспалювальні заводи, які переробляють невелику частину сміття та створюють теплоенергію, яку спрямовують на обігрів житла. Протягом 2017-2019 рр. низка іноземних інвесторів виявили бажання побудувати нові 18 сміттєпереробні заводи в українських містах. Однак каменем спотикання стає українське законодавство, яке має багато прогалин, зокрема, в частині формування тарифів, які визначають рентабельність виробництва та швидкість окупності інвестицій. Вітчизняне законодавство все ще не здатне повноцінно стимулювати скорочувати відходи, здійснювати сортування побутових відходів населенням, що є одним з найважливіших факторів забезпечення функціонування сміттєпереробних заводів, модернізувати обладнання, яке б зменшувало шкідливий вплив на навколишнє середовище тощо. Сміттєпереробна галузь в Україні знаходиться на етапі становлення. Сьогодні ця сфера вважається перспективною з точки зору інвестування.

Відсутність системи перероблення (у тому числі системи роздільного збирання) побутових відходів призводить до втрати Україною щороку мільйонів тонн ресурсоцінних матеріалів, що містяться у відходах, які потенційно можуть бути введені у господарський обіг. Розвиток роздільного збирання та перероблення відходів є невіддільною частиною підвищення ефективності використання природних ресурсів і переходу до циркулярної економіки.

Запровадження принципів управління відходами в контексті переорієнтації на засади циркулярної економіки поряд із модернізацією виробництва забезпечить українську економіку подвійною вигодою. По-перше, при повторному використанні вже одноразово спожитих ресурсів підприємство економить на їх закупівлі та зменшує залежність від постачальників, вартість компанії зростає, а витрати на виробництво та утилізацію відходів можуть значно скоротитися. По-друге, це зменшує навантаження на навколишнє середовище, вирішує проблему утилізації відходів та зберігає ресурсний потенціал країни.

Джерело: прес-служба Ecobusiness Group