Що cьогодні стимулює українські промислові підприємства до енергоефективності?

Про передумови

Згідно  з  низкою  підписаних  Україною  міжнародних  угод,  Україна  зобов’язана скорочувати  енергоємність  власної  економіки  та  негативний  вплив  на  клімат, стимулюючи   споживачів   енергії,   у   т.ч.   промислові   підприємства,   до енергоефективності.  При  цьому,  Угода  про  асоціацію  між  Україною,  з  однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейською спільнотою з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншої сторони (Угода про асоціацію), містить вимоги щодо  запровадження  на  законодавчому  рівні  низки  механізмів  стимулювання підприємств до енергоефективності та захисту клімату.

На сьогодні  в  Україні  нараховується біля 44 тис. промислових підприємств  різних  форм  власності, у тому числі  великих -239(0,5%), середніх –4854(10,8%), малих –39779(88,7%).

При  цьому  загальна  кількість  підприємств  переробної промисловості становить майже 35,2 тисячі. Промисловість забезпечує близько 32 % загального випуску продукції  та  послуг,  25,7% валової  доданої  вартості  та 15,1% робочих  місць.
Основними  споживачами  енергоресурсів  в  Україні  є  промисловість  (30,2 %від сукупного  енергоспоживання),  побутовий  (32,8%)  та  транспортний  сектори (19,5%).

Промисловість також  забезпечує зайнятість  у  суміжних  сферах,  передусім  у  транспорті  та  торгівлі.  За  даними Європейської  Комісії,  одне  робоче  місце  в  переробній  промисловості  сприяє створенню до 2 робочих місць в інших секторах.

Не секрет, основні фонди та технології багатьох підприємств були створені ще за радянських часів  та  потребують  значної  енергомодернізації.  Разом  з  тим,  відповідні капіталовкладення    підвищують конкурентоспроможність   продукції. Енергоефективність має вплив на конкурентоспроможність на рівні підприємств та  окремих  галузей  економіки.  Це,  в  свою  чергу,  має  позитивний  вплив  на економічну ситуацію країни в цілому…

Водночас за останні 5 років сукупний рівень енергоємності промисловості України скоротився лише на 4%,  при  скороченні  сукупної доданої вартості на 37 % та скороченні обсягів споживання енергії на 39 %.

Слабка динаміка зниження обсягів   енергоємності  свідчить  про  низький  рівень  модернізації виробництва в цілому.

Проте чи всі власники підприємств готові до енергомодернізації?

Енергоефективність в Україні потребує потужної пропаганди, в тому числі в бізнес середовищі.

Країни Європейського Союзу вже кілька років допомагають містам України та промисловим підприємствам зменшити енергоспоживання.

За таких обставин змінюється підхід до енергоефективності на більш системний,  що дозволяє постійно знижувати витрати на енергоресурси. Подібний результат досягається як скороченням енергоспоживання, так і переходом на альтернативні джерела енергопостачання. Водночас є  багато   доказів   того, що   промислові   підприємства   не використовують  усі  доступні їм  економічно  ефективні  технології.

За  оцінками експертів 10-30% споживання енергії можна зменшити за рахунок малозатратних енергоефективних заходів.

Разом з тим, більшість енергоефективних технологій сприяють збільшенню продуктивності виробництва.
Попит   на   підвищення   енергоефективності   сприяє   також створенню внутрішнього ринку відповідних технології.

Що маємо на сьогодні?

Протягом останніх 10 років спостерігається поступове зменшення енергоємності ВВП України: у 2018 р. її рівень був на 76,5% меншим за показник 1990 р. та у 2,5 рази меншим за пікове значення у 1996 р. У той же час з 1990 р. енергоємність світового ВВП  скоротилась  у 1,5  рази.  Однак,  навіть  найкращий  український  показник енергоємності ВВП досі не досяг рівня світового у 1990 р.

За оцінками експертів, близько 90% будівель  та споруд   в Україні не   відповідають   енергетичним стандартам,   а   обладнання,   що використовується для виробництва, переважно є застарілим та малоефективним.

Чому така ситуація?

Кілька послідовних економічних криз в Україні останніх 20 років  призвели до зниження загального державного споживання паливно-енергетичних ресурсів та як наслідок викидів парникових газів у порівнянні з 1990 роком. Проте такий ефект був досягнутий, головним чином, за рахунок зменшення ВВП, кількості населення та соціального рівня життя.

Не зважаючи на великий вклад України у боротьбу зі зміною клімату, загальна внутрішньо-національна ситуація стримувала сталий економічний розвиток та, зокрема, впровадження масштабних заходів з енергомодернізації, які б допомогли зменшити енергоємність ВВП.

Вартість  енергоресурсів  є  безумовним  фактором,  що  впливає  на  рівень енергоємності ВВП. Протягом тривалого історичного періоду ціни на ПЕР в Україні були низькі.

Така ситуація не сприяла розвитку ощадного використання енергії та не сформувала відповідної поведінки та форми мислення як у власників, так й у персоналу  підприємств.  Проте  ситуація  на  ринку  енергії  поступово  змінюється.

Порівнявши  ціни  на  енергоносії  за останні 5 років, можна  спостерігати  їх зростання  в  середньому  в 2,5  рази.  Із  них  ціни  на  електроенергію (для 2 класу напруги) та природний газ зросли в 2,2 рази, тепла -в 3 рази, а вартість інших енергоносіїв -від 1,9 до 3 раз.

5 ключових  проблем,  що стримують підвищення енергоефективності промислових підприємств:

1. Неправильне  формування  цілей державної політики  у  сфері  енергоефективності

Встановлені в Національному плані  дій  показники відображають бажаний обсяг споживання енергії, а не бажану енергоємність продукції чи економіки в цілому. Тому скорочення енергоспоживання, навіть якщо це відбулось у разі зменшення обсягів виробництва (закриття підприємств), з точки зору НПД є також позитивним досягненням, незважаючи на те, що показник енергоємності міг погіршитись.

Відсутність амбітних цільових показників щодо енергоємності ВВП  призводить до індиферентності державної політики щодо стимулювання енергоефективності на підприємствах, а відтак і відсутності державної підтримки енергоефективних заходів у промисловості.

2. Основні  фонди переважної  більшості  великих та  середніх  підприємств  потребують  суттєвого оновлення.

Разом з тим кредитні ресурси в Україні є надто дорогими, а їх залучення на термін більше 5 років є складним через підвищення банківських вимог в рамках процедур  KYC та AML. Можливості залучення грантової допомоги міжнародних донорів обмежені, а власних коштів підприємствам часто бракує. Особливо фінансової підтримки потребує середній та малий бізнес,  оскільки  його  можливості  пошуку  коштів  для  енергоефективних проектів є найбільш обмеженими. Кошти на підтримку енергоефективних проектів могли б залучатись за рахунок надходжень  від  сплати  екологічного  податку,  зокрема,за  викиди  СО2,  який  за період 2018-2019 рр. зріс у 24 рази. 

Проте,  з 2019 р.  відповідні  надходження зараховуються  до  загального  фонду  Державного  бюджету,  а  отже,  можуть спрямовуватись  на  будь-які  потреби  держави  (наприклад  житлово-комунальні субсидії),  а не  на  попередження  майбутньої  шкоди  від  надмірного енергоспоживання промислових підприємств. Найбільш  дієві  ринкові  механізми,  як,  на  приклад, система торгівлі квотами на викиди парникових газів наразі знаходиться лише на початковій стадії розробки, а отже не  може  розглядатися,  як інструмент стимулювання  енергоефективності  для промисловості в коротко-та середньостроковій перспективі.

3. Бізнес,  який готовий  інвестувати  в  енергоефективність, поки  не  може  бути впевненим у якості послуг з енергоаудиту та енергоменеджменту через відсутність систем сертифікації відповідних фахівців, а також належного контролю якості їх роботи. Оскільки питання було частково врегульовано для енергоаудиту будівель та інженерних систем, динаміку проблеми було оцінено як позитивну.

4. Проведення енергоаудиту та встановлення системи енергоменеджменту наразі є добровільним.

Як енергетичний аудит, так й система енергетичного менеджменту є основою для реалізації будь-яких енергоефективних заходів. Вони дозволяють підприємствам найкращім чином розкрити свій потенціал скорочення споживання енергії та розробити стратегічний план підвищення ефективності виробництва. Малий  та  середній  бізнес  доцільно  заохочувати  до  проведення енергоаудиту  відповідним  державним  стимулюванням. Для великих підприємств такі інструменти повинні стати обов’язковими. Оскільки, окрім підвищення енергоефективності та зниження викидів парникових газів, вони дозволяють забезпечити прозорість підприємства для інвесторів та кредиторів; встановити системні зв’язки з громадськістю;  досягти високого рівня оперативного контролю за виробничою діяльність; зменшення кількості аварійних ситуацій; запобігти порушенням законодавчих та інших вимог; а також підвищити престиж компанії для іноземних та вітчизняних споживачів.

Так, держава не доводить до бізнесу свої прогнози щодо збільшення цін (тарифів) на енергоносії або їх складових, незважаючи на активне втручання у господарські процеси з ціноутворення на ринках енергоресурсів.

Зміни відбуваються раптово та  неочікувано,  що  не  надає  можливості  споживачам  енергії  заздалегідь підготуватись, підвищивши енергоефективність.

5. Окрім  того, держава  не  забезпечує  належної  інформаційної  підтримки  бізнесу шляхом забезпечення доступності інформації про можливості: вибору іншого, крім домінуючого у відповідному регіоні, постачальника енергоресурсу;переліку можливих та доцільних заходів з енергоефективності;залучення державних та міжнародних коштів, отримання пільг та інших способів державної підтримки заходів з енергоефективності;статистики  результативності  заходів  з  енергоефективності  та  вдалих прикладів їх реалізації.

Також, держава не доводить до бізнесу свої прогнози щодо збільшення цін (тарифів) на енергоносії або їх складових, незважаючи на активне втручання у господарські процеси з ціноутворення на ринках енергоресурсів. Зміни відбуваються раптово та  неочікувано,  що  не  надає  можливості  споживачам  енергії  заздалегідь підготуватись, підвищивши енергоефективність.

Отже, наразі держава не застосовує комплексного підходу до формування і реалізації політики стимулювання промисловості до енергоефективності, а її  увага  сконцентрована  переважно  на житлово-комунальному  та бюджетному  секторах. 

У  той  же  час  без  належних  стимулів  промислові підприємства не зацікавлені у скороченні енергоємності власної продукції, що може призводити до низького рівня конкурентоспроможності останньої на вітчизняному та світових ринках

Використано матеріали з «Зеленої книги», яку підготував проект BRDO за підтримки GIZ «Консультування підприємств щодо енергоефективності»

Прес-служба ПАЕУ