Про державну регуляторну політику та сферу охорони довкілля: вектори для реформаторів та ризики

Експерти Професійної асоціації екологів України проаналізували найгостріші проблеми охорони довкілля та підготували кілька важливих роз’яснень, які програмно описують завдання для взаємодії всіх зацікавлених сторін (держави, бізнесу, громадськості, науки) заради Природи!

1. Про екологічні запити суспільства та головні очікування бізнесу від нового Парламенту (проблеми за сферами, світові тренди, пропоновані термінові рішення для України).

Україна може запропонувати  світові нове екологічне майбутнє, у якому екологія буде локомотивом нової економіки. Фактично зелена економіка, екологічні послуги, екологічні товари, екологічні технології, зелена енергетика вже потужно заявили про себе як самостійна галузь економіки, що розвивається паралельно залишкам існуючої з часів СССР економіки.

Рушійною силою мають стати вітчизняні науковоємні технології, вироби, інноваційні послуги.
Запит бізнесу на екологізацію виробництва мають задовольняти не першочергово найкращі доступні технології. Вітчизняна наука, наукові школи та науково-дослідні інститути, що на сьогодні, ледь животіючи, виконують китайські замовлення - майбутнє новітньої екологічної сфери, прототипу економіки нового зразку.

Для цього необхідно для початку озвучити  основні напрями кардинальної реформи екологічної сфери.

Варто виділити важливі напрямки та термінові рішення і не переплутати важливе з терміновим.

Важливі напрямки за цю каденцію нового Парламенту необхідно започаткувати, а рішення необхідно реалізувати.

ВАЖЛИВЕ:

•  Визначити курс розвитку країни – екологічний, бренд «Україна – екологічна держава».
• Встановити адекватні показники якості довкілля, які нам гарантує ст. 50 Конституції - нормативи безпеки як для здоров’я людини (поріг небезпеки), так і для екосистем (критичний рівень), які будуть враховувати дуже важливі параметри, наприклад - можливість одночасної шкідливої дії декількох речовин, кумулятивний ефект. Існуючі ГДК, ГДВ, ГДС та інші радянські атавізми давно потрібно викинути на смітник історії. НАНУ може розробити такі показники, узявши за основу світові стандарти.
• Відповідно встановлених показників якості довкілля розробити сучасну систему моніторингу та прості і зрозумілі методики замірів сучасними, вітчизняного виробництва приладами. Існуюча система моніторингу більше вводить в оману, ніж інформує. Моніторинг ЗР має проводитись постійно, а не 4 рази на добу. Наша країна  - тяжко хвора. Це реанімація. Тут потрібен постійний контроль в режимі онлайн, у будь-який момент можуть відмовити життєво важливі функції екосистем – стійкість, здатність до самоочищення і самовідновлення після чого процес вмирання цілих екосистем стане безповоротнім.

Без системи моніторингу навіть діагноз екосистемі поставити складно.

Починаючи з 2012 року систему поводження з відходами цілеспрямовано і методично зруйновано:

• ЗУ “Про відходи” не відповідає дійсності та на сьогодні створює більше проблем, ніж їх вирішує.
• Система управління відходами на рівні держави відсутня.
• Територіальні органи Мінприроди, які на етапі затвердження лімітів мали змогу щорічно уточнювати стан справ та якось впливати на ситуацію – ліквідовано 2014 році.
• Функції контролю у Держекоінспекції обмежено, перевірки – формальність, рівень інспекторів дуже низький. Після ліквідації Держекоінспекції ситуація прогнозовано погіршиться.
• Ліміти на утворення відходів скасовано 2014 році, новий регуляторний механізм не розроблено, декларування відходів перетворилось у формальність, дозволи на утворення відходів не видаються.
• Після зупинення дії ДСанПіН 2.2.7.029-99 у 2014 році, відсутня зрозуміла система визначення класів небезпеки відходів.
• Класифікатор відходів не відповідає сучасним вимогам та не дозволяє ідентифікувати відходи.
• Система обліку відходів тільки спотворює існуючий стан, системний аналіз зібраної Держстатом інформації не проводиться.
• Податкова політика в цій сфері не ефективна, фіскальні стимули не використовуються.

Якщо новий Парламент наважиться на радикальні реформи, які дадуть у короткий термін дуже суттєвий приріст ВВП, то необхідно, в контексті формування екологічної сфери економіки кардинально переглянути саме поняття відходів – виключити його із вжитку.

В майбутній, новітній моделі, відходів не існує. Є сировина, яка не ефективно використана через застарілі технології та допотопне обладнання, неефективний менеджмент, недостатній рівень кваліфікації власника підприємства.

Поява відходів – це діагноз керівництву підприємства. Червона картка. Вся без виключення сировина має переробитись у продукцію. Якщо підприємство не може випускати готову продукцію – продана як напівфабрикат чи сировина. У короткостроковій перспективі необхідно законодавчо заборонити утворення небезпечних відходів (крім радіоактивних).

2. Забруднення атмосферного повітря. Регіональні особливості та пакет необхідних законодавчих і управлінських рішень.

За відсутності адекватної системи моніторингу ми навіть не знаємо, якими вулицями безпечно ходити з дітьми. Система моделювання розповсюдження ЗР відсутня, хоча у Києві вона потрібна, на сотні метрів показники можуть різнитись удвічі.

Наприклад, у Києві викиди автотранспорту зумовлюють понад 80% забруднення повітря. Бездарно організований ремонт Шулявського шляхопроводу змінив карту забруднення докорінно – об’їзд через тиху та відносно чисту вулицю Антона Цедіка в один день перетворив її у одну з найзагазованіших і найнебезпечніших.

Необхідно терміново організувати дієвий контроль за викидами ЗР від пересувних джерел. Хоча б за СО, СН, димність у відпрацьованих газах автомобілів. Ця система працювала, існували пости контролю токсичності та димності, навіть законодавство до цього часу не скасовано. Це не складно. Контроль-штрафмайданчик-ремонт-техогляд-щасливої дороги. Все.

Стаціонарні джерела забруднення мають стати безтрубними виробництвами. Нуль відходів, нуль викидів, нуль скидів.

Це не складно, технології вже є, потрібно прийняти це рішення. Наприклад, вже сьогодні ТЕС можна перевести на спалювання отриманого із вітчизняного вугілля синтез-газу без доступу повітря (використати технічний кисень). Отримаємо чистий СО2, який зріджується, окиси азоту не утворюється (немає повітря), окиси сірки ловляться мокрими фільтрами і направляються у повторне використання. Асоціація готова надати пропозиції по всіх галузях, реалізуючи закладений у Стратегії державної екологічної політики секторальний підхід до екологізації економіки країни.

3. Якість водних ресурсів та питна вода. Законодавчо неврегульовані питання. Проблема водосховищ Дніпровського каскаду та шляхи їх вирішення.

Два першочергових питання – законодавча заборона використання підземних вод питної якості для будь-яких цілей, крім питного водопостачання. Це стратегічні запаси. Ніхто не знає, чим закінчиться глобальне потепління. А наші горе-господарі питною водою змивають по фермах курячий послід і роблять гноївку.

Водосховища потрібно спускати. Ми не дозволимо вбити Дніпро. Розробити план поступового спуску, визначити черговість, оцінити ризики. Але починати вже зараз. У світі вже спускають рівнинні водосховища. В Україні площа затоплених земель дорівнює площі Чернівецької області.

Це не енергетика! Якщо сіно з такої площі просто спалити в ТЕЦ, отримаємо більше електроенергії. Часу немає. Шляхи можуть бути різними, але час приймати рішення.

4. Лісові ресурси чи лісові екосистеми? Чи можливий баланс між лісокористуванням і збереженням біорізноманіття лісових екосистем. Вирішення проблем знеліснення території України у законодавчій чи управлінській площині?

Стаття 1 Лісового кодексу України «Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах».

Сьогодні вона звучить як крайній прояв цинічної брехні, якою нас годують лісові генерали з року в рік. Всі знають причину проблеми – хижацьке вирубування ділової деревини з метою продажу та присвоєння коштів. Разом з цим діяльність Держлісагентства фінансується з Державного бюджету України, з наших податків. Тобто, ми оплачуємо накладні витрати наших грабіжників!  Потрібно просто припинити цей сором. Негайно. Жорстко. Назавжди. Знищити це кубло корупції – Держлісагентство. Назавжди. Ліс росте й без лісника. Суспільство втомилось від цього, придумаємо щось нове – можливо приватну власність на частину лісів, можливо щось інше. Частина деревостану перестигне, щось жуки з’їдять, щось селяни розтягнуть на дрова. Але ж не ВСЕ! І не скрізь.

І таблички ці цинічні познімати «Ліс – наше добро». Не ваше, нешановні лісники, а НАШЕ! Народне. Спільне.
Давайте разом правильно поставимо наголос у реченні!

Джерело: прес-служба PAEU