Окремої уваги наразі заслуговує питання оцінки впливу на довкілля під час реалізації планованої діяльності, оскільки вплив на довкілля здійснюється не на стадії проекту і планування, а на стадії впровадження планованої діяльності.
Авторами Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» (надалі — Закон) вирішення даного питання пропонується наступними інструментами:
Перелік потреб, обставини, за яких вони настають, та вимагають складання планів післяпроектного моніторингу, — законодавець не визначає і тим сам, передає цю функцію на суб’єктивний розсуд уповноваженого органу. Законом передбачається, що програми моніторингу та плани післяпроектного моніторингу зазначаються у висновку з оцінки впливу на довкілля. Зокрема, якщо з оцінки впливу на довкілля випливає необхідність у висновку зазначається:
Також законодавець не визначає вимоги до такої необхідності та критерії настання таких обставин.
У відповідності до ст. 13 Закону якщо це передбачено висновком з оцінки впливу на довкілля, суб’єкт господарювання забезпечує здійснення післяпроектного моніторингу з метою виявлення будь-яких розбіжностей і відхилень у прогнозованих рівнях впливу та ефективності заходів із запобігання забрудненню довкілля та його зменшення. Порядок, строки і вимоги до здійснення післяпроектного моніторингу визначаються у висновку з оцінки впливу на довкілля.
Аналіз висновків з оцінки впливу на довкілля, розміщених реєстрі дає підстави стверджувати, що уповноважений орган у кожному конкретному випадку в межах одного виду планованої діяльності визначає різні компоненти довкілля, які підлягають контролю, періодичність такого контролю та строки звітування.
Дана ситуація свідчить про відсутність нормативного регулювання, необґрунтованість вимог до післяпроектоного моніторингу та про потребу врегулювання вказаного питання, у т.ч. і для здійснення контрольної функції як зі сторони держави, так і зі сторони громадськості.
Окремої уваги заслуговує положення Закону, за яким за результатами післяпроектного моніторингу, за потреби, суб’єкт господарювання та уповноважений орган, узгоджують із запобігання, уникнення, зменшення (пом’якшення), усунення, обмеження впливу господарської діяльності на довкілля.
При цьому, законодавець не визначає такі потреби, як і не визначає механізм узгодження вжиття додаткових заходів і дій, що як наслідок, виключає їх можливість .
Декларативними, оціночними є і положення Закону щодо результатів моніторингу. Зокрема, рішення про провадження такої планованої діяльності за рішенням суду підлягає скасуванню, а діяльність – припиненню, якщо під час провадження господарської діяльності, щодо якої здійснювалася оцінка впливу на довкілля:
Законодавець не визначає критерії ідентифікації впливу як «значного негативного» та критерії «істотних» змін в результатах оцінки.
З огляду на викладене, можна стверджувати, що мета даного Закону щодо запобігання шкоді довкіллю, забезпечення екологічної безпеки, охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, у процесі прийняття рішень про провадження господарської діяльності, — частково досягається, але у процесі реалізації таких рішень та здійснення планованої діяльності законодавство про оцінку впливу на довкілля потребує врегулювання.
Підготувала Л. Хоміч, віце-президент ПАЕУ
Більше за темою — у №5, 2020 журналу «ECOBUSINESS. Екологія підприємства»
Щоб отримувати всі публікації
від сайту «ecolog-ua.com»
у Facebook — натисніть «Подобається»