Енергоменеджмент наших днів у фокусі практики

Олександр Карпенко, голова комітету екомоніторингу ПАЕУ, проєктний менеджер «uMuni»

Від редакції:

В матеріалі розбираємо один із ключових інструментів енергоменеджменту — моніторинг енергоспоживання в Україні. Теоретичні засади відомі багатьом, а ось практичні аспекти є більш цікавими. Пропонуємо їх розглянути на прикладі особистого досвіду експерта, який співпрацює з громадами та працює у цій галузі. Які проблеми енергоменеджменту існують на українському ринку? Які ж існують якісні технології та практика впровадження енергомоніторингу? З’ясовуємо в статті.

Пройшли ті буремні часи, коли програми з енергомоніторингу інсталювались на персональні комп’ютери енергоменеджерів міст, а інформація від менеджерів будівель передавалась «флешкою» або електронною поштою. 12 років тому з’явилася перша подібна програма «Енергоплан», яка має своїх прихильників і досі.

Зараз вже нікого не здивуєш тим, що усі подібні програмні продукти працюють на хмарних сервісах (Software-as-a-Service — програма як сервіс), що і зручно, і безпечно. 

Уже стало традицією те, що щорічно Асоціація «Енергоефективні міста України» проводить детальний та комплексний дайджест програмного забезпечення (далі — ПЗ) з енергомоніторингу та енергоменеджменту. Завдяки йому органи місцевого самоврядування мають змогу не тільки проаналізувати функціонали сервісів, але й обрати найкращій для себе продукт. Хоча на практиці все відбувається трохи інакше. Зазвичай, почавши працювати з однією компанію, яка надає такі послуги, громада продовжує таку співпрацю на постійній основі із року в рік. Є, звісно, і виключення; є резонансні події та скандали, але вони рідко попадають у публічний простір, тому що у даній сфері і так добре працює так зване сарафанне радіо. 

Отже, чи є позитивним той факт, що постачальник послуг енергомоніторингу громади це один і той самий протягом n-ої кількості років? 

З одного боку, так. Якщо така компанія добре себе зарекомендувала, якісно та вчасно супроводжує роботу міської системи енергоменеджменту, а її продукт є зручним, інтуїтивно зрозумілим та недорогим по вартості абонплати. Як правило, виникають довірчі відносини, які на думку автора, є найбільшою цінністю у нашій діяльності. 

З іншої точки зору, відсутність конкуренції викликає підсвідоме небажання бізнесу розвиватися, модернізовувати продукт та приділяти багато уваги запитам користувачів. 

З досвіду спілкування з громадами, можу однозначно сказати, що зміна постачальника послуг з енергомоніторингу — це завжди стрес для локальної системи енергоменеджменту і її дійових осіб, у тому числі. Оскільки компанії не комунікують між собою, а якщо це і роблять, то не з метою обговорення покращення сервісу послуг для клієнтів, передача масивів даних клієнта з одного ПЗ в інше — неможлива, в принципі. Є ризик того, що постачальник, з яким розривається контракт, передасть дані не у повному обсязі, не структуровано або з порушенням обумовлених термінів, не зважаючи на те, що уся внесена до програми інформація є власністю клієнта, замовника послуг з енергомоніторингу і це треба пам’ятати завжди. Далі клієнт передає усе те, що вдалося врятувати новому контрагентові, який або завантажує дані як є, або вимагає їх структурувати під певний шаблон у зручному саме для нього форматі. Тому, як правило, замовник, власник, дуже дбайливо і сенситивно ставиться до своїх даних, накопичених протягом багатьох років самовідданої праці завгоспів — найважливіших персон у цьому процесі, роль яких дуже часто, на жаль, залишається непомітною та невисвітленою. Компанія, яка дорожить своєю репутацією, завжди йде на компроміс з замовником у будь-якому питанні керування даними клієнта. Постачальник, який оперує поняттям прибутку, а не клієнтоорієнтованості — буде шукати причини ускладнення процесу перенесення інформації або акцентувати увагу на здорожчанні вартості послуг.

Аналіз ринку послуг з енергомоніторингу 

Доступні в мережі Інтернет звіти та огляди ПЗ дають нам змогу зрозуміти, що це не червоний і не блакитний океан. Це скоріш, червоне море у блакитному океані. Адже компанії намагаються «перетягнути» постійних замовників послуг у свій сервіс за рахунок демпінгування річної абонплати, бонусів, і, навіть, неправдивої інформації щодо інших учасників ринку. І найцікавіше те, що битва точиться навколо обласних центрів з населенням від 100 тис., які давно «в темі». Бажання освоювати голубий океан, у якому знаходяться майже 1500 новостворених територіальних громад, які мають шалений запит на енерго- та ресурсозбереження і не мають кадрового потенціалу або потрібних інституційних знань, виникає лише у деяких постачальників. Досить дивна стратегія бізнесу. 

Громади, які почали свій шлях до тотальної енергоефективності з 2008-2009 років, системно та програмно, вже давно користуються заслуженою славою серед міст. Скажемо так, усі хто хотів впровадив СЕМ і отримав плідні результати, які стали відомими кейсами для наслідування. Інші органи місцевого самоврядування (далі — ОМС), не обов’язково малі за кількістю населення чи обмежені ресурсами, не побачили з різних причин можливості, які дає інструмент енергомоніторингу. Для бізнесу, який надає відповідні послуги, по-перше, важко туди входити без знайомства з керівництвом, а, по-друге, не завжди цікаво з точки зору фінансової доцільності. Тому і склався нинішній стан речей, коли ніша з її постачальниками сформована, залучити нових клієнтів занадто складно, а продукти постачальників майже ідентичні. Залишається «відвойовувати» громади, які не перший рік «в темі» та мріяти про масштабні державні проєкти, які дозволять масштабувати продукти на якісно новому рівні. 

До речі, підрахунок громад, які мають СЕМ ускладнюється стагнацією процесу децентралізації, оскільки цей процес триває, установи передаються з балансу на баланс, і у питанні забезпечення сталості роботи систем не завжди є спадкоємність. 

Довідково:

За даними Держенергоефективності і власними об’єктивними оцінками, орієнтовно 20 000 бюджетних будівель ОМС з майже 80 000, які декларуються офіційними особами (що теж залишається предметом дискусії), охоплені енергомоніторингом, або 1/4 від загальної потреби. 

Якщо аналізувати за кількістю ОМС, то можлива значна похибка, враховуючи звіти облдержадміністрацій чи райдержадміністрацій, на території яких громади користуються різним ПЗ, незалежно від запропонованого «зверху». Тому найоптимальніший підрахунок, саме по кількості охоплених бюджетних установ. Є оптимістичні сподівання, що із реалізацією Національної системи енергетичного моніторингу та верифікації, яка прописана у проєкті Закону України «Про енергетичну ефективність» від 17.12.2020 р. № 4507 і матиме базу даних національного фонду будівель, з’являться, нарешті, верифіковані цифри. 

Друге цікаве спостереження. Викликає певний подив ситуація, коли міста-мільйонники не мають розвинутих систем енергоменеджменту, а громади з населенням 20 тис. з успіхом запроваджують такі системи і мають чудові результати на практиці, не на папері. Часто-густо прийняття рішення про впровадження системи енергоменеджменту, а з нею і системи енергомоніторингу є актом політичної волі. Що по своїй суті не є поганим явищем, якщо воно не є кон’юнктурним, ситуативним чи гаслом передвиборчої програми, а саме усвідомлена та конструктивна позиція громади. Не теперішній час СЕМ впроваджуються більш збалансовано і географічні тренди не так очевидні, хоча ми знаємо, що трендовий поступ був із західноукраїнського регіону. Один обласний центр йшов декілька років, інший — десятиріччя. 

Яка ж технологія енергомоніторингу сьогодні?

Системи ручного збору даних стають майже неактуальними, автоматизовані — дорогі для бюджетного сектору, тож вихід — інтегровані інтерактивні комплекси обслуговування будівель та її інженерних мереж. Можемо зробити однозначний висновок, що багато чого також залежить від бізнес-моделі у цьому випадку. Якщо автоматизація активно імплементується у сегменті В2В (керування інженерними системами та обладнанням) та В2С (ті самі системи «смарт хаус»), то сегмент В2G (особливо, будівлі установ державних органів) більш інертний і має схильність, скажімо так, «бойкотувати» автоматизацію та диспетчеризацію енергоспоживання. Але запит буде зростати саме у поєднанні з іншими технологічними рішеннями, головне, щоб бізнес відчув «біль» користувача даного продукту. Це все ще питання яке вивчається. 

Практика енергомоніторингу на теренах українського ринку 

Як показує практика використання багатьох програмних продуктів відповідного напрямку на ринку України, застосування сервісів носить не завжди комплексний характер. ПЗ розглядається навіть не як замінник паперової звітності, а централізована система для збору даних і контролю роботи відповідальних осіб на місцях.

Функціонал ПЗ використовується на 25-50 % від планових можливостей. Найбільше труднощів виникає на етапі глибинного аналізу енергоспоживання, розрахунку базових ліній і прогнозування обсягів споживання на майбутні періоди. Більшість аналітичних опцій ПЗ не застосовуються. Дуже часто користувачі мають думку, що продукт має «самостійно» надавати аналітику, не враховуючи, що ПЗ — це лише інструмент для користування під індивідуальні запити клієнтів, які відрізняються в залежності від рівня компетентності, знань та досвіду енергоменеджерів громад та установ. Саме тому немає ефективного ПЗ з енергомоніторингу. Є програма як комплекс алгоритмів та сценаріїв роботи з даними клієнта і є клієнт, який на свій розсуд використовує функціонал програми. Так, будь-який софт це «бездушна машина», яка може допомогти зібрати, правильно обробити інформацію, систематизувати та виконати аналіз. Врешті-решт, оптимізувати робочий час і не витрачати його на ручну щоденну працю. Все інше — це питання ефективності особи, яка працює з цією програмою, наскільки вона її добре знає та чи грамотно координує роботу підлеглих, які надають первинні дані для опрацювання ПЗ. Проте ми розуміємо, що запит на автоматизацію аналізу даних зростатиме, тому дуже скоро машинне навчання та штучний інтелект з’явиться у нашому сегменті. 

Часто, впроваджуючи той чи інший захід підвищення енергоефективності, будь-то «софт» з енергомоніторингу чи енергосервісу, представники громади запитуються як на це відреагують комунтеплоенерго чи міськводоканал. У мене відповідь на це питання одна і очевидна. Як державна, так і місцева концепція підвищення енергоефективності має бути на боці кінцевого споживача і захищати саме його законні інтереси. Компанія-постачальник послуг з енергомоніторингу (власник відповідної комп’ютерної програми) зазвичай не має жодних контактів з енергопостачальниками, оскільки має договірні відносини з кінцевим споживачем. Дискусія про відкриття доступу до інформації про відпущену енергію кожному конкретному споживачу з можливістю її порівняння з реальним питомим споживанням точиться вже давно. Але питання залишається відкритим стосовно того, наскільки це цікаво постачальнику і його вирішення лежить у нормативній площині. За умови наявності можливості регуляції споживання енергоресурсу, аналізу та управління цим процесом, потреба у комунікації з постачальником енергоресурсу щодо отримання даних знижується. Увага має бути приділена як кількісним, так і якісним характеристикам спожитого товару. 

Час від часу ми постійно повертаємося до питання обміну інформацією щодо енергоспоживання між державними органами та ОМС, компаніями-постачальниками послуг, між проактивними громадами. 

Зверніть увагу!

У цьому питанні треба враховувати один важливий нюанс. Дані клієнта, які передаються на сервер постачальника послуг з енергомоніторингу, є власністю замовника цих послуг. 

Отже, отримання дозволу на будь-які операції з інформацією клієнта має бути узгоджено у певному порядку. Деякі міста-клієнти публікують дані щодо енергоспоживання на Порталі відкритих даних, тож суттєвих перепон для обміну інформацією, а також здобуття відкритості і прозорості процесу енергоспоживання і енергомоніторингу не має бути. Головним аспектом, який потребує уваги є розробка уніфікованого протоколу передачі даних, який буде містити формати даних, способи та дискретність передачі, застосування та верифікацію. 

Висновки:

Підсумовуючи усі порушені питання, можемо зробити висновок, що системи енергоменеджменту та енергомоніторингу розвиваються, хоч і не завжди системно та комплексно. Людський чинник, як і раніше, відіграє значну роль, а державна доктрина розвитку енергомоніторингових систем не сформована. Проте горизонтальні зв’язки прогресивних громад та їх енергоменеджерів впливають на процес становлення нової візії у галузі енергоменеджменту. І це той приємний факт, який зумовлює необхідність бізнесу, що надає послуги енергомоніторингу змінюватись та трансформуватись. Тож запасаємось терпінням, незважаючи на пандемію, спілкуємося через онлайн-інструменти і допомагаємо програмним продуктам стати кращою версією самих себе. А цей ринок ще себе покаже, точніше, покаже, яким він стане у найближчому майбутньому. 

Матеріал є частиною журналу №6, 2021 «ECOBUSINESS. Екологія підприємства»