Чому декарбонізація потребує деталізації інструментів та заходів, а не лише верхньорівневих цілей.

Традиційно, національне законодавство України в сфері зміни клімату слідує міжнародним тенденціям, визначеним Рамковою конвенцією ООН зі зміни клімату ООН (РКЗК ООН), та регіональним — європейським, окресленим в Угоді про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами–членами, з іншої сторони (Угода про асоціацію).

Це — важливий та позитивний фактор, оскільки робить розвиток національного законодавства відносно передбачуваним та дозволяє ключовим зацікавленим сторонам, на яких нове законодавство може чинити регуляторний та фінансовий тиск, підготуватися заздалегідь або, іншими словами, — проактивно адаптуватися.

Міжнародний переговорний процес — Паризька угода — вимагає від України чіткої постановки цілей щодо скорочення викидів парникових газів до 2030 року в рамках національно визначеного внеску (НВВ). Текст НВВ2, схвалений Кабінетом Міністрів України 30 липня 2021 року, уже опубліковано на сайті РКЗК ООН як оновлений перший НВВ. НВВ2 встановлює ціль зі скорочення викидів парникових газів на 65 % у 2030 році від рівня 1990 року.

На практиці, «мінус 65 %» означає зменшення викидів на 2,6 % у порівнянні з 2019 роком (викиди парникових газів у 2019 році зменшилися на 62,4 % у порівнянні з 1990 роком). Разом з тим, досягнення скорочення «2,6 %» потребуватиме впровадження низки інструментів державного регулювання в сфері зміни клімату. Частково, перелік інструментів уже визначено в НВВ2, в тому числі запровадження системи торгівлі квотами на викиди ПГ (СТВ) у 2025–2027 рр. Проте повний спектр політик і заходів може стати частиною ще одного документу, розробки якого вимагає Паризька угода, — стратегії низьковуглецевого розвитку.

Регіональний або європейський контекст, зокрема, реагування Україною на впровадження Європейським Союзом нової стратегії економічного розвитку співтовариства — Європейського зеленого курсу (далі — ЄЗК), потребує деталізації інструментів та заходів, а не лише верхньорівневих цілей. 

Наприклад, Додаток ХХХ до глави 6 «Навколишнє природне середовище» Розділу V «Економічне і галузеве співробітництво» Угоди про асоціацію передбачає імплементацію Україною Директиви 2003/87/ЄC щодо заснування схеми для зменшення викидів в атмосферу парникових газів (Директива 2003/87/ЄС). Документ передбачає алгоритм впровадження системи торгівлі викидами, про розробку якого також заявлено і в НВВ2. Отже, співпраця з ЄС дає Україні додатковий поштовх для впровадження діючих інструментів державного регулювання, які дадуть змогу виконати верхньорівневі цілі зі скорочення викидів парникових газів.

Основним таким інструментом є встановлення ціни на викиди парникових газів, що може бути зроблено у декількох формах. Передусім, це, звичайно, система торгівлі викидами. До переліку також належать і екологічний/енергетичний податок, штрафи, мито тощо.

Проте ці заходи — не єдині, що добре зарекомендували себе впродовж останніх десятиліть в різних країнах. Адже скорочення викидів парникових газів відбувається не лише при застосуванні «каральних» інструментів державного регулювання, що створюють додатковий фінансовий тиск на підприємства. Уже зараз в Україні є приклади ефективних «стимулюючих» інструментів, що сприяють розвитку альтернатив до вуглецевоємних технологій, впровадженню заходів з підвищення енергоефективності тощо.

Одним із прикладів таких заходів є «зелений тариф», що став ключовим фактором збільшення частки відновлюваних джерел в енергобалансі країни, або, іншими словами, — заміщення вуглецевоємних джерел енергії. Тому правильною відповіддю на запитання «що далі?» мала б стати «розробка системи інструментів державного регулювання», що матиме на меті не лише додаткове навантаження на підприємства, але й пропонуватиме заходи, що стимулюватимуть розвиток інноваційних, низьковуглецевоємних та ресурсоефективних технологій та рішень.

Рисунок 1. Схема міжнародних, в тому числі регіональних документів та взаємозв’язок з національним законодавством

Наразі найбільш повний перелік інструментів державного регулювання в сфері зміни клімату, які заплановані до впровадження Україною на виконання міжнародних та європейських угод, викладені в Концепції реалізації державної політики у сфері зміни клімату на період до 2030 року (схвалена Розпорядженням Кабінету Міністрів України №932-р від 7 грудня 2016 р).

Документ містить огляд заходів та можливих інструментів регулювання, завданням яких з–поміж іншого є….

Увага! Матеріал публікується частково!

Повна версія – у №10, 2021 журналу «ECOBUSINESS. Екологія підприємства» в статті «Законодавство з декарбонізації: що планується і як це вплине на діяльність підприємств?», автор - Ольга Семків, незалежний експерт