Концепція комплексного відновлення і розвитку територій зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи на 2021-2070 роки

Ключова стратегічна задача, що стоїть перед Україною - відновлення і утримання бар’єрної функції для радіаційно-екологічного захисту населення та забезпечення соціального, економічного, науково-технологічного розвитку територій зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі – ЧЗВ).

На сьогодні Зона відчуження є відкритим площинним, великим за розмірами, джерелом іонізуючого випромінення із складною структурою розподілу, присутністю різних форм радіоактивних елементів і матеріалів. На території ЧЗВ розташовано радіаційно небезпечні об’єкти: об’єкт “Укриття”, сховища радіоактивних відходів (далі – РАВ), більше 800 пунктів тимчасової локації РАВ та частково осушена водойма-охолоджувач ЧАЕС. 

Розбудова нової сучасної конкурентоспроможної економіки є передумовою для комплексного відновлення деградованих екосистем ЧЗВ, поступового повернення частини її територій в господарче користування, а також створення на довічно забруднених територіях зони спеціального промислового використання. Створення зони спеціального промислового використання повинно базуватися на використанні замкнутого циклу виробництва з отриманням продуктів з високою доданою вартістю. 

Для відновлення процесів господарювання на звільнених від радіонуклідів територіях, запровадження спеціальних економічних умов та створення зони спеціального промислового використання дозволить впровадити нові економічні механізми розвитку – державно-приватне партнерство, державна підтримка інвестиційних проєктів зі значними інвестиціями та ін.

Виробнича орієнтація підприємств в зоні спеціального промислового використання повинна забезпечувати очищення територій 30 кілометрової зони від радіоактивних відходів будь якого типу, їх утилізацію та переробку з вилученням радіонуклідів для передачі на довготривале зберігання в сховищах.

Відновлення деградованих екосистем здійснюватиметься головним чином шляхом вилучення радіоактивно забрудненої горілої деревини та лісової підстилки а також сухостою, сприяння природньому поновленню корінних лісових екосистем та відновленням водності водно-болотних угідь за допомогою ремонту і реверсного використання існуючої меліоративної системи.

Запровадження будь яких напрямків розвитку ЧЗВ повинно безумовним чином підпорядковуватися імперативним вимогам щодо відновлення бар’єрної функції та її підтримці на максимально ефективному рівні.

Активізація економічного розвитку в ЧЗВ дасть потужний поштовх для соціального розвитку та покращення добробуту населення Поліського регіону.

Визначення проблем, які потребують розв’язання

Зважаючи на масштабне руйнування інфраструктури, екологічні проблеми та загальне погіршення радіоекологічної обстановки в ЧЗВ, ефективного та швидкого розв’язання потребують такі проблеми.

З часу аварії на ЧАЕС рівні забруднення 90Sr і 137Cs зменшились на один період напіврозпаду, що минув з часу катастрофи. Проте, після проходження одного періоду напіврозпаду 137Cs, в зоні відчуження зі щільністю забруднення ґрунту вище 1 Кі/км2 (37 кБк/м2), за попередніми оцінками, залишається близько 91 % території. Впродовж усього періоду після аварії простежується зростання біодоступності 90Sr внаслідок його вилуговування з паливних частинок, яка нині досягла свого максимального значення. 

Внаслідок радіоактивного розпаду, активність альфа-випромінюючого 238Pu знизилась на 24 %, а активність 239+240Pu практично не змінилися. За рахунок розпаду бета-випромінюючого 241Pu продовжує акумулюватися альфа-випромінюючий 241Am, що додається до викидів 241Am 1986 року. На сьогодні активність 241Am вища за активності 238+239+240Pu і вона зросте впродовж наступних 50 років на 16 %, що є головною радіаційною небезпекою ЧЗВ на період до 2070 року.

Необхідні зміни у підході до оцінювання статусу ЧЗВ та перегляду меж зон зумовлені можливістю повернення частини територій в господарське використання.

На сьогодні в державі не існує єдиного науково, екологічно, юридично, технологічно обґрунтованого документа державного планування щодо довгострокового бачення розвитку ЧЗВ. 

Не розроблено законопроект щодо установлення та визначення особливого статусу зони спеціального промислового використання на території зони відчуження.

При цьому головним викликом є законодавчі обмеження до всієї діяльності, на території ЧЗВ, що не пов’язана з ліквідацією Чорнобильської катастрофи, відтік кваліфікованого персоналу, неухильне перетворення ЧЗВ та прилеглих територій на депресивний регіон.

У зв’язку з формуванням адміністративно-територіального устрою розроблені і перебувають на обговоренні нова планувальна документація Київської, Житомирської та Чернігівської областей, які включають ЧЗВ. Однак, у планувальній документації не відображені шляхи розвитку територій ЧЗВ, зокрема - створення зони спеціального промислового призначення, дорожньої, енергетичної, меліоративної, туристичної інфраструктури.

Відсутні нормативно-правові акти, що регламентують: порядок отримання дозволів на планування, будівництво, реконструкцію, ремонт об’єктів у ЧЗВ; порядок розроблення містобудівної та землевпорядної документації; порядок вилучення і надання у користування земель.

Не затверджено цілісний проект промислового розвитку ЧЗВ не пов’язаного з ядерною енергетикою, зокрема - програма створення в ЧЗВ підприємств з переробки та утилізації усіх видів неядерних промислових, комунальних відходів і в тому числі особливо небезпечних відходів.

У даний час автомобільне та залізничне сполучення між м. Славутич та ЧЗВ пролягає через територію Республіки Білорусь (автомобільним та залізничним транспортом). У разі виникнення транскордонного конфлікту або погіршення міждержавних відносин з Республікою Білорусь, переміщення цим шляхом буде перекрито.

Потребує удосконалення система управління та структури державних підприємств, що діють у ЧЗВ.

Відселення більше як 200 тисяч осіб та значні втрати працездатного населення перетворили регіон на депресивну територію. Обезлюднена територія ЗВ з своєю тисячолітньою історією на сьогодні назавжди втрачає цілісний ареал і усі складові свого історико-культурного пласту. 

Відсутність довгострокового підходу до радіологічного захисту та безпеки на радіоактивно-забруднених територіях, що вважаються довічно непридатними для життя.

Відсутній план заходів із захисту персоналу ЧАЕС та населення прилеглих до ЧЗВ територій у разі надзвичайних ситуацій природного характеру - катастрофічного землетрусу (6 та більше балів) та руйнування конструкцій під конфайнментом, виступаючих за межі конфайнменту частин об’єкта «Укриття», руйнування басейну для зберігання ядерного палива на СВЯП 1, а також інших радіаційно небезпечних об’єктів.

Не підготовлено об’єкти поводження з новим для України типом радіоактивних відходів, що утворилися після перероблення ядерного пального українських АЕС.

Не затверджено остаточний план з виведення ЧАЕС з експлуатації та приведення в безпечний радіоекологічний стан, стійкий до з негативних природних явищ – пожеж, смерчів, повеней. Відсутня програма першочергових заходів зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему на період після 2020 року.

Не завершено виведення з експлуатації водойми-охолоджувача, яка залишається потужним небезпечним джерелом радіоекологічної небезпеки перш за все для персоналу промислового майданчика АЕС та на радіоактивно-забруднених територіях, що вважаються довічно непридатними для життя. Рівні поверхневих вод у залишкових водоймах колишньої ВО ЧАЕС зрівнялися з рівнем Прип’яті, розкриваючи затоплені у минулому ділянки радіоактивних забруднень 1986 року. 

Деградація екосистем 30 кілометрової зони

Перед екосистемами ЧЗВ виникли нові виклики, які суттєво впливають на їх екологічний стан та перспективи розвитку регіону. Упродовж останнього 22-х річного сонячного циклу в ЧЗВ спостерігалося до 20-и небезпечних метеорологічних явищ з підвищеною частотою та інтенсивністю. Найбільш небезпечними серед них є пилові бурі, смерчі, сильні зливи, зимові аномалії опадів та температур, вогняні смерчі під час пожеж, висхідні атмосферні потоки. Аналогічні метеорологічні явища і кліматичні умови викликали рідкісні атмосферні явища висхідних вітрових потоків та потужних смерчів, які спричинили радіоекологічну катастрофу на озері Карачай (Челябінська обл.,).

Лісові пожежі, неконтрольовані підтоплення/осушення ґрунтів та інші несприятливі метеорологічні явища, епіфітотії та епізоотії, спричиняють як правило зміну інтенсивності міграції радіонуклідів. 

Зміни клімату, меліорації та осушення спричинили аномально низький вміст вологи у водно-болотних угіддях, 2-метрове зниження рівнів ґрунтових вод. У результаті в ЧЗВ та прилеглих до неї територіях постійно утримується високий рівень пожежної небезпеки.

Загальна площа земель лісогосподарського призначення ДСП “Північна Пуща” становить 240 524,8 га, зокрема лісових ділянок – 155 258,1 га. З них в 60 % лісів домінуючою породою є сосна звичайна, що збільшує вірогідність пожеж. 

Лісовий фонд характеризується наявністю значної кількості сухостійних дерев (5,6 м3/га вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок), захаращеності (3,88 м3/га відповідно). 

Особливостями лісів зони відчуження (крім радіоактивного забруднення) є значна монокультурність сосни звичайної, що масово висаджували у повоєнні роки та перші роки після аварії на ЧАЕС, недостатні обсяги проведення лісівничих заходів, наявність згарищ, що утворились після масштабних пожеж, які неодноразово відбувались на території зони відчуження (1992, 2015, 2020 роки).

За період 1993-2020 років на території ЧЗВ відбулося більше 1800 локальних та масштабних пожеж. На більше ніж половині території ЧЗВ деградовано, а місцями повністю знищено лісові масиви, що виконували бар’єрну функцію щодо розповсюдження радіоактивних речовин за межі ЧЗВ. Площа горільників із знищеною чи пошкодженою деревиною, сухостоїв, захаращених лісових насаджень сягає близько 100 тис.га із орієнтовним запасом сухої радіоактивно забрудненої деревини 25 млн.м3. Утворений внаслідок пожеж радіоактивний попіл, активно включається до геохімічної міграції елементів у екосистемах, здійснюючи неконтрольоване вторинне радіоактивне забруднення територій. При цьому горіла деревина має концентрацію у 50-100 разів вищу, ніж дрова. Горіла лісова підстилка і попіл містять 600-180 000 Бк/кг 90Sr, від 4 100 до 270 000 137Cs, внаслідок пожеж вивільнено депонованого деревиною 137Cs у 2015 році – 130 ГБк, у 2020 році – 700 ГБк.

На сьогодні відсутні кількісні сучасні оцінки радіологічного стану та радіоекологічної шкоди, яку завдали масштабні пожежі в межах усієї ЧЗВ – періодично відбувався неконтрольований перерозподіл радіоактивних забруднень, у результат чого утворилися нові ареали з перевищенням радіаційного фону, порівняно з його післяаварійним рівнем у 1986 році. 

Нерівномірне радіоактивне забруднення, котрим характеризується зона відчуження, і динамічність природного середовища обумовлюють першочерговість робіт пов’язаних з актуалізацією інформації про радіаційну обстановку. 

Подальша деградація захисної бар’єрної функції лісових масивів у ЧЗВ та втрата ними протипожежної стійкості може стати причиною виникнення у ЧЗВ у наступні весняно-літні сезони нової, наймасштабнішої за усю історію України, пожежі на радіоактивно забруднених територіях, наслідки якої будуть непередбачувано катастрофічні як для столиці України - міста Києва, так і для усього Європейського континенту. Такий розвиток ситуації може викликати суспільний резонанс та зростання радіаційних ризиків, стане питання відповідальності держави Україна перед Європейською спільнотою внаслідок втрати контролю відповідно до міжнародних зобов’язань.

Через відсутність підтримання в належному стані гідрологічних споруд та меліоративної мережі, з загальною протяжністю більше 1200 км, виникли неконтрольовані нові осередки переміщеної з горільників маси радіоактивних матеріалів/речовин, які зосереджено на геохімічних бар’єрах у значних концентраціях. 

Адаптація лісового господарства до зміни клімату має свою специфіку, зумовлену тим, що управлінські рішення щодо адаптації лісів охоплюють значні часові проміжки – десятиліття і навіть століття, у той же час адаптуватися потрібно до абсолютно нових кліматичних умов, які не існували в минулому і для яких відсутній попередній досвід ведення лісового господарства. 

На сьогодні існує лише один сценарій шляхів відновлення деградованих радіоактивно забруднених екосистем – тотальне заповідання території. 

Однак такий сценарій не вирішує проблему пожежної безпеки лісів, накопичення обсягів горілої деревини, лісової підстилки та радіоактивно забрудненого попелу, яка щороку зростає у обсягах за рахунок нових лісових масивів, що засохли і згоріли, збільшує загрозу нових катастрофічних пожеж.

Основним викликом є відсутність комплексного бачення щодо безпечного поводження з таким обсягом горілої радіоактивно забрудненої деревини, її екологічно безпечної утилізації та перероблення. 

Автори: Валентин Щербина, Роман Третяк, Володимир Ващенко (експерти ПАЕУ)