Як діяти підприємству, якщо дозвільний орган штучно створює регуляторну процедуру – погодження плану післяпроектного моніторингу?

У відповідності до ч. 1 ст. 9  Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» уповноважений територіальний орган, а у випадках, визначених частинами третьою і четвертою статті 5 цього Закону, - уповноважений центральний орган видає висновок з оцінки впливу на довкілля. За п 7) ч. 4 вказаної статті в описовій частині висновку з оцінки впливу на довкілля наводиться інформація про здійснення післяпроектного моніторингу із зазначенням порядку, строків та вимог до його здійснення. 

Згідно ч.1 ст. 13 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», якщо це передбачено висновком з оцінки впливу на довкілля, суб’єкт господарювання забезпечує здійснення післяпроектного моніторингу з метою виявлення будь-яких розбіжностей і відхилень у прогнозованих рівнях впливу та ефективності заходів із запобігання забрудненню довкілля та його зменшення. Порядок, строки і вимоги до здійснення післяпроектного моніторингу визначаються у висновку з оцінки впливу на довкілля.

Системний аналіз  вказаних норм дає підстави стверджувати, що порядок, строки і вимоги до здійснення післяпроектного моніторингу визначаються уповноваженим органом у висновку з оцінки впливу на довкілля. 

При цьому, Закон України «Про оцінку впливу на довкілля» не передбачає вимог щодо розроблення плану післяпроектного моніторингу, як і не передбачає затвердження такого плану уповноваженим територіальним чи центральним органом. 

Законом України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» затвердження плану післяпроектного моніторингу також не передбачено.

Водночас, з аналізу висновків з оцінки впливу на довкілля, розміщених в Єдиному реєстрі з оцінки впливу на довкілля, випливає, що уповноважений орган зобов’язує суб’єктів господарювання в місячний термін з моменту отримання висновку розробити план післяпроектного моніторингу та подати його на затвердження до уповноваженого органу.

В свою чергу, відповідно до ч.1 ст. 13 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» за результатами післяпроектного моніторингу, за потреби, суб’єкт господарювання та уповноважений орган, узгоджують вжиття додаткових заходів і дій із запобігання, уникнення, зменшення (пом’якшення), усунення, обмеження впливу господарської діяльності на довкілля.

Тобто законодавець передбачає узгодження додаткових заходів за результатами післяпроектного моніторингу, здійснення проектної діяльності, а не на початковому етапі та етапі  погодження плану післяпроектного моніторингу. 

Також законодавець передбачає погодження додаткових заходів, а не погодження плану післяпроектного моніторингу.

Фактично дозвільний орган штучно створює регуляторну процедуру – погодження плану післяпроектного моніторингу, яка містить наступні негативні наслідки:

1. Блокує провадження планованої діяльності, перевищуючи повноваження, оскільки після отримання дозвільного документу, підприємство змушене проходити додаткові погоджувальні процедури, не регламентовані ні по предмету, ні по часових термінах.
2. Створює непривабливий інвестиційний клімат, виключає можливості для розвитку економіки і виробництва, надходжень до бюджету та робочих місць.
3. Створює переваги для недобросовісних субєктів, які уникають проходження дозвільної процедури,
4. Сприяє недобросовісній конкуренції та безконтрольному використанню природних ресурсів суб’єктами, які уникають проходження дозвільної процедури.
5. Формує умови для корупції.

Як можливо убезпечити діяльність суб’єкта господарювання на етапі реалізації планованої діяльності? 

Консультацію і роз’яснення щодо цього отримають всі учасники Вебінару «ПІСЛЯПРОЕКТНИЙ МОНІТОРИНГ під час війни: основи організації та проведення» та Навчального курсу «Екологічне право і практика воєнного часу», що стартує вже 23 серпня