Бути екологом — це фахова освіта, громадянська позиція, життєвий шлях та філософія

Бути екологом — це фахова освіта, громадянська позиція, життєвий шлях та філософія

• Чи пам’ятаєте, як ви стали на шлях природоохоронної діяльності?
• Чи був цей вибір свідомий?

«Люди в професії» — проєкт від журналу «ECOBUSINESS. Екологія підприємства», в рамках щорічної ініціативи «Еколог року».

Щомісяця редакція журналу ділиться цікавими історіями про те, як кожен із вас став займатися питанням охорони довкілля і що було вирішальним у виборі професії.

Ми переконані — #ЕКОменеджериважливі

Максим Сорока, еколог, науковець, громадський діяч

Обрати життєвий та професійний шлях «еколога» — це мій свідомий вибір. Важко і, мабуть, неможливо чітко вказати, що саме стало вирішальним у цьому виборі.

Змалку батьки виховували любов до усіх природничих дисциплін — фізики, хімії, біології. Проте мій вибір професійного шляху стартував у 2001 році, коли група учнів та вчителів провели екологічні дослідження та акції на захист та збереження озера Майнаки у Євпаторії. Саме тоді я вирішив пов’язати своє майбутнє із захистом довкілля та отримати фах еколога.

Дехто стверджує, що вища екологічна освіта в Україні якась не така, — та це неправда! Свою професійну екологічну діяльність я розпочав ще у студентські роки у Дніпровському національному університеті залізничного транспорту, де і здобув кваліфікацію магістра з екології та охорони навколишнього середовища, а згодом — і науковий ступінь з екологічної безпеки.

З 2007 року я працював у найбільшій у Придніпровському регіоні екологічній лабораторії. Саме тут я зрозумів, що професія еколога наче саме природа сповнена різноманіття — від замірів на висоті 60 м до відбору проб з шахтних колодязів, від нудної інвентаризації викидів та відходів до неймовірних експедицій. У майбутньому цей досвід допоміг мені обрати спеціалізацію професійної практики — інструментальний моніторинг та оцінка впливу на довкілля.

У 2017 році я докорінно переглянув свою професійну позицію і збагнув — наша професійна спільнота у небезпеці. Тому, не залишаючи професійної практики, я повернувся в академічне середовище, щоб мотивувати до навчання майбутніх екологів, та розпочав активну експертну допомогу громадським екологічним проєктам та спільнотам. Зокрема, останні чотири роки я активно поширюю знання та досвід серед учасників Професійної асоціації екологів України, надаю експертну допомогу Українській мережі громадського моніторингу якості повітря EcoCity та проєкту «Чисте повітря для України».

Бути екологом — це фахова освіта, громадянська позиція, життєвий шлях та філософія. Напевно, така доля — бути екологом та дбати про довкілля. А доля — то на все життя.

Марина Тимошенко, голова комітету промислової екології та інновацій, експерт з екологічного законодавства та законотворчості ПАЕУ

Моя поява в професії для когось може здатися банальною. Однак це тільки на перший погляд.

Із самого дитинства я мріяла стати лікарем й готувалась вступити до медичної академії. Коли настав час вступних іспитів, я спробувала свої сили у кількох вишах. Яке було моє розчарування, коли на бажаний факультет «меду»» мені не вистачило 2-х балів на бюджет, а на біологічний факультет іншого вишу я отримала один з найвищих балів і як привілей отримала можливість сама обрати напрямок навчання.

Зі сльозами на очах я обрала нову на той час спеціальність «Екологія та охорона навколишнього середовища», однак була впевнена, що все одно не працюватиму екологом і наступного року ще раз спробую реалізувати дитячу мрію.

Зараз я розумію, що доля вже тоді направляла мене. Промайнув рік, змінилися погляди, розпач від нереалізованості поставленої мети змінився на розчарування в медичній сфері. Час промайнув швидко, й уже через 5 років я мала два диплома про вищу освіту за спеціальностями «екологія та охорона навколишнього середовища» та «фінанси підприємства». Це був мій внутрішній протест проти екологічного спрямування.

Настав час розпочинати трудову діяльність. Переглядаючи відкриті вакансії, на очі потрапила об’ява металургійного підприємства, яке шукало лаборанта у відділ охорони природи. Я посміхнулася від думки: «А що? Білий халат — як у лікаря!» і жартома записалася на співбесіду.

Яке було моє здивування, коли за результатами співбесіди мені запропонували посаду інженера з охорони навколишнього середовища у сфері водних ресурсів. Пропрацювавши рік, я зрозуміла — слід рухатися далі, й розширювати свої знання й вміння.

Наступною сходинкою була спроба стати розробником екологічної документації. Тут я зросла як спеціаліст, саме на цьому етапі я навчилася самостійно приймати рішення й відповідати за них….

Потім — робота екологом на складному об’єкті з утилізації й захоронення відходів. Цей досвід приніс мені багато вражень, як позитивних, так і негативних, й знову нагадав про дитячу мрію. Зв’язок між медициною й екологією мене надихав. Я розуміла, що від того, як ти виконуєш обов’язки еколога підприємства, залежить стан навколишнього середовища й здоров’я людей. Важливо вміти донести до оточуючих необхідність дотримання природоохоронних вимог, пояснити, які наслідки можуть бути в разі їх недотримання.

Так з’явилися мої перші статті у професійному виданні «Екологія підприємства», семінари як спікера, консультаційна діяльність.

Згодом професія увійшла в моє повсякденне життя. З появою дитини я чітко усвідомила, що хочу, щоб моя родина мешкала у безпечному для життя й здоров’я навколишньому середовищі і що маю докласти максимум професійних знань й зусиль, аби змінити екологічну ситуацію у рідному місті на краще. Саме це й намагаюсь реалізовувати кожного дня.

З власного досвіду можу зробити висновок, що не завжди в 15–16 років людина розуміє, ким насправді хоче стати. Часто-густо вибір професії — це бажання батьків, яке ти видаєш за власне. Однак час все розставляє на свої місця і ти неодмінно опиняєшся там, де ти «потрібний» і де від тебе неодмінно буде користь. Не ти обираєш професію — а професія обирає тебе!