Фінансовий вплив на зміну клімату. Що варто робити центральним банкам?

Вирішення проблеми зміни клімату все більше виходить на перший план серед глобальних проблем, які має вирішувати людство. І часу на це залишається все менше.

Для гальмування глобального потепління необхідно як мінімум дві основні передумови: глобальне співробітництво та величезні фінансові ресурси. Паризька угода 2015 року лише окреслила контури можливого співробітництва. Були узгоджені основні кількісні параметри бажаного сценарію гальмування, зокрема зменшення темпів потепління до не більш ніж на 2 градуси за Цельсієм до 2030 року. Був затверджений рамочний план дій стосовно трансформації економічної діяльності, запровадження нових технологій, інновацій, зміни споживчої поведінки, а також масивних інвестицій в низько-емісійну інфраструктуру, транспорт та виробництво, який підписали 196 країн-учасників угоди.

Але наступні п’ять років продемонстрували незадовільну реалізацію плану та значне відхилення від запланованого сценарію.

Причинами були:

• Відсутність домовленостей про розподіл витрат та можливих вигід поміж країнами;
• Відносно короткі політичні електоральні цикли, які обмежують спроможність у довгострокових ефективних домовленостях поміж всіма країнами стосовно спільних дій;
• Не всі країни потенційно будуть мати втрати від потепління та будуть навіть мати певні економічні переваги на перших етапах;
• Відсутність загальновизнаного всіма критерію щодо внеску кожної країни.

Проблема у додатковому фінансуванні при бюджетних обмеженнях є основним каменем спотикання. Величезні фінансові ресурси мають бути відвернені від боротьби з бідністю, епідеміями, хворобами та голодом у світі.

Існує консенсус, що припинення глобального потепління має трактуватися як суспільний продукт, тому роль урядів є вирішальною у пом’якшенні зміни клімату. Приватний сектор самотужки не може вирішити цю проблему. Тому Уряди як окремих країн, так і у разі домовленості, глобально, мають застосовувати фіскальні інструменти та стимули для гальмування потепління. Серед них — податки на обмеження викидів та субсидії на стимули зменшення (цінова політика впливу на викиди є основним знаряддям), урядові видатки та інвестиції, державні гарантії тощо.

Глобальна регуляторна політика також є другою визначальною складовою вирішення проблеми. Основними напрямами реалізації тут є:

• запровадження глобальних стандартів щодо викидів вуглецю;
• фокус на розвиток низьковуглецевої промисловості та заміщенні шляхом стимулів щодо R&D «зелених» технологій;
• створення Фонду розвитку з фокусом на «зелену» економіку;
• підвищення ролі Світового банку, ЄБРР та регіональних банків розвитку у фінансуванні низьковуглецевих проектів.

І хоча роль фіскальних інструментів та регуляторних заходів вважається визначальною, свою суттєву частку у вирішення проблеми можуть додати і фінансові регулятори.

Центральні банки світу все більше визнають проблему потепління як фактор у реалізації монетарної політики та забезпечення фінансової стабільності. Зміна клімату все більше впливає на економічне зростання, інфляцію, та фінансову стабільність, і тому центральні банки мають реалізовувати два напрями змін у традиційній діяльності.

По- перше, враховувати фактор зміни клімату у розробці та реалізації стратегії монетарної політики, власних прогнозах, або упередженні фінансової нестабільності.

По-друге, використовувати власний вплив на фінансовий сектор з метою гальмування глобального потепління.

Щодо реалізації першого напряму, то тут можна виділити:

• Переоцінку рівня рівноваги економіки — а саме рівня потенційного ВВП, відповідної нейтральної ставки політики, тощо, з урахуванням динаміки зміни клімату;
• Врахування ризиків зміни клімату, які напряму пов’язані з фінансовими ризиками;
• Включення впливу зміни клімату на макроекономічні показники (інфляція, випуск, безробіття споживання, інвестиції, експорт, імпорт) у власних моделях;
• Інтенсифікацію досліджень, щодо того, як має стратегія монетарної політики еволюціонувати при змінах клімату (цілі, горизонт політики для повернення до цілі, ступінь гнучкості в стратегії, тощо);
• Розширення та посилення комунікаційної політики з поясненням впливу змін клімату на прогнози та результати монетарної політики.

Що стосується другого напряму, а саме більш активного внеску у гальмування зміни клімату, тут можна відмітити наступні аспекти:

• перерозподіл балансів центральних банків поміж секторами економіки на користь активів в низьковуглецеву економіку;
• використання «зелено-підтримуючих» та «коричнево-штрафних» факторів у вимогах до капіталу банків;
• розгляд можливості створення світового «вуглецевого» банку;
• активна позиція центральних банків у переоцінці застав, а саме активів низьковуглецевої економіки, які мають стати складовою системи оцінок застав та критеріїв ESG і відповідно мати ceteris paribus більшу відносну ринкову ціну порівняно із активами інтенсивно-вуглецевих бізнесів;
• програми кількісного пом’якшення (у разі їх необхідності) мають бути відкалібровані на користь покупки низьковуглецевих активів.

Важливою складовою є прозорість та підзвітність всіх суб'єктів економічної діяльності. Відкриття бізнесом повних даних власної діяльності, яка впливає на зміну клімату, а також створення єдиної системи даних (карта ризиків зміни клімату) та відповідної переоцінки активів бізнесу і банків, зробить фінансовий вплив на зміну клімату ефективнішим.

Джерело: nv.ua