Служба з охорони довкілля підприємства: інструмент виконання конституційних зобов’язань держави.

Сьогодні  «глобальна світова еліта» і «топ-інвестори» розуміють і висловлюються, що  кліматичні ризики є більш серйозними, ніж економічні, що уряди повинні приділяти стільки ж уваги навколишньому середовищу, скільки ж і ВВП.

В час, поки далекоглядні політики та програми будуть ЛИШЕ ФОРМУВАТИСЯ, на локальному рівні (на рівні конкретного підприємства) ЗАБЕЗПЕЧИТИ БАЛАНС економічних та екологічних інтересів спроможний саме менеджер з управління екологічними ризиками.

Людський потенціал у будь-якій сфері, у т.ч. і у сфері менеджерів з управління екологічними ризиками, є надважливим, як і дії щодо запобігання негативному промисловому впливу чи його усунення.

Проте, за результатами дослідження ПАЕУ щодо системи природоохоронного управління суб’єктів господарювання, виявлено, що функції екологічної служби передаються службі з охорони праці, консалтинговим організаціям чи взагалі зводяться до статистичних звітів, які подає бухгалтер, що в результаті негативно позначається на екологічному управління підприємства, і як наслідок, на екологічній безпеці країни в цілому.

ПАЕУ прагне:

• підвищити екологічну обґрунтованість і ефективність діяльності суб’єктів господарювання, поліпшити екологічні характеристики продукції, встановити відповідність об’єктів екологічного аудиту вимогам природоохоронного законодавства та удосконалити систему екологічного управління суб’єктами господарювання, які здійснюють плановану діяльність, що підлягає оцінці впливу на довкілля;
• запровадити безперервну екологічну освіту;
• забезпечити перехід до системи запобігання правопорушенням і моніторингу стану довкілля, побудову дієвої системи управління охороною довкілля на підприємствах з урахуванням найкращих практик організації функціонування аналогічних інституцій у країнах - членах Європейського Союзу;
• зберегти безцінний людський і професійний потенціал екоменеджерів.

Як інструмент досягнення вказаних цілей ПАЕУ пропонує створення служби з охорони довкілля  у складі суб’єктів господарювання, які належить до середнього та великого підприємництва та здійснюють плановану діяльність, що підлягає оцінці впливу на довкілля та виконання функції служби охорони довкілля в порядку сумісництва особами, які мають освіту за екологічним напрямком або залучення  сторонніх спеціалістів   на   договірних   засадах,   які   здійснюють господарську діяльність у сфері природничих і технічних наук у складі субєкта господарювання,  який належить до малого підприємництва, у тому числі до суб’єктів мікропідприємництва.

За результатом розгляду пропозицій ПАЕУ, Мінекоенерго висловлено підтримку необхідності формування системи екологічного менеджменту як важливого інструменту забезпечення екологічної безпеки та сталого розвитку.

При цьому, Мінекоенерго зазначено, що найперспективнішим шляхом розв’язання екологічних  проблем промислового виробництва є внутрішньо мотивована діяльність економічних суб’єктів, заснована на стандартах ISO14001 

ЛИСТ МІНЕКОЕНЕРГО

Оцінюючи позицію Мінекоенерго, ПАЕУ звертає увагу на наступне.

Виходячи з положень Закону «Про стандартизацію», стандарт - це нормативний документ, заснований на консенсусі, прийнятий визнаним органом, що встановлює для загального і неодноразового використання правила, настанови або характеристики щодо діяльності чи її результатів, та спрямований на досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері

Статтею 15 Господарського кодексу України встановлено, що у сфері господарювання застосовуються технічні регламенти, стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови.  Застосування стандартів, кодексів усталеної практики чи їх окремих положень є обов'язковим для:
•    суб'єктів господарювання, якщо обов’язковість застосування стандартів чи кодексів усталеної практики установлено нормативно-правовими актами;
•    учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти чи кодекси усталеної практики;
•    виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні.

У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлено технічними регламентами, дозволяється застосування положень угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України в частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України.

Частиною 2 ст. 4 Закону «Про стандартизацію» передбачено, що державна політика у сфері стандартизації базується на збалансованому застосуванні принципу добровільного застосування національних стандартів та кодексів усталеної практики, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами та ст. 16, 23 цього закону регламентовано, що стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті підприємствами, установами та організаціями, застосовуються на добровільній основі, крім випадків, якщо обов’язковість їх застосування встановлена нормативно-правовими актами.

Таким чином, якщо підприємство не визначило для себе обов’язковість дотримання стандартів ISO14001, формування системи екологічного менеджменту для нього не є обов’язковим. 

За умов ЛИШЕ ДОБРОВІЛЬНОСТІ створення  системи екологічного менеджменту, наявна система управління охороною довкілля на підприємствах не сприяє дотриманню вимог природоохоронного законодавства підприємством, не спроможна реалізувати цілі, визначені Законом України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» та вирішити першочергові екологічні проблеми.

В свою чергу, Основним законом України, який виражаючи суверенну волю народу, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, є Конституція України.

За статтею 16 Конституції України обов’язком держави є забезпечення екологічної безпеки.

Тобто застосування саме державного регулювання до екологічної безпеки країни, як до складової національної безпеки, шляхом створення служби з охорони довкілля у складі суб’єктів господарювання, які належить до середнього та великого підприємництва та здійснюють плановану діяльність, що підлягає оцінці впливу на довкілля, і є належним виконанням обов’язку держави  із забезпечення екологічної безпеки.