У хибній кадровій політиці криється основна причина безладу природоохоронної діяльності в Україні

«Еколог, навіщо він мені потрібен? Його робота не приносить мені прибутку!» — це, мабуть, одна з найнедолугіших фраз, яку доводиться чути від топ-менеджменту підприємства. У цій хибній кадровій політиці криється основна причина безладу природоохоронної діяльності в Україні. Незважаючи на велику кількість нормативних вимог та розгалуженість природоохоронного законодавства, ризик «екологічної складової» підприємницької діяльності не сприймається серйозно. Цьому сприяють три чинники:

Ця сума забезпечує одну штатну посаду еколога з мінімальною заробітною платою, 30 % накладних витрат та мінімальній нормі дисконтування при 40 % прибутковості підприємницької діяльності. Усі розуміють, що еколог має здійснювати внутрішній нагляд та контроль у принаймні трьох ключових напрямках природокористування (захист атмосферного повітря, раціональне водокористування та поводження з відходами). Якість роботи еколога пропорційна його кваліфікації. Кваліфіковані фахівці потребують гідної оплати праці. При цьому «інвестиція» у висококваліфікованого еколога не позбавляє від ризиків адміністративних стягнень та сплати збитків за забруднення довкілля, а більшість дозвільних документів спеціального природокористування формуються на аутсорсі.

Підприємці починають серйозно сприймати ризик «екологічної складової» діяльності після візиту державного екологічного інспектора. Мізерність адміністративних штрафів нікого не лякає. Як було зазначено вище, основним «екологічним» ризиком є збитки за забруднення довкілля. Нарахування збитку потребує допуск екологічного інспектора для заходів нагляду та контролю. Стягнення цього збитку потребує судового рішення. У цих умовах кадрова політика підприємства (особливо з низьким рівнем доходу) відмовляється від постійної позиції еколога — як менеджера природокористування підприємства. 

Виділення в аутсорс частини операційних задач менеджменту — нормальна сучасна практика. В умовах малих підприємств цей підхід демонструє свою ефективність, незважаючи на ризики недоброчесних дій підрядника. Цей особливо актуально у сфері охорони атмосферного повітря. Штатний еколог — як менеджер природокористування підприємства — за умови достатньої кваліфікації та досвіду може самостійно розробити більшість передбачених нормами законодавства документів (наприклад інвентаризація викидів, паспорта ПГОУ, ведення форм статистичної звітності тощо). Разом з цим, у ключових питаннях отримання дозволу на викиди, виробничого контролю викидів, та ефективності ПГОУ законодавство вимагає залучення стороннього виконавця. Збитковість інституту посередника між підприємством та органом видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин широко обговорюється серед професійної спільноти та громадськості. Необхідність користуватися послугами підприємств-розробників «обґрунтовних матеріалів» не відповідає принципам дерегуляції, визнано незаконним, збільшує корупційні ризики та тягар адміністративних витрат суб’єктів господарювання. І як головне — нуліфікує потребу розвивати власний кадровий потенціал еколога, особливо для малих підприємств. 

ПАЕУ пропонує врегулювати це питання на законодавчому рівні!

Висновки:

Ці чинники за своїми наслідками прямо пов’язані з порушенням підприємцями норм законодавства у сфері охорони довкілля. 
Формуючи кадрову політику на підприємстві потрібно розуміти, що екологічний менеджмент — це постійна діяльність, яка формується роками та потребує детального розуміння технологічного процесу, його особливостей та ризиків. Помилки в управлінні та документації у сфері охорони атмосферного повітря мають довготривалі наслідки та непомітні одразу. У довгостроковій перспективі найкращим рішенням є позиція кваліфікованого штатного еколога (або на умовах часткової зайнятості), який буде методично, послідовно та багато років займатися «екологічними питаннями» підприємства. Навіть виділення частини завдань в аутсорс потребує кваліфікованої оцінки якості цих послуг зі сторони підприємства в момент підписання акта приймання робіт.

Узагальнюючи, можна сформувати декілька стратегічних кроків, що забезпечать ефективну кадрову політику та мінімізують ризики підприємства у сфері охорони атмосферного повітря…

Увага, стаття «Що змушує підприємства порушувати законодавство: у розрізі атмосферного повітря», Максима Сороки, еколога, науковця, голови комітету охорони атмосферного повітря ПАЕУ публікується частково! Повна версія – в «ECOBUSINESS. Екологія підприємства» №3 та №5, 2021