Про трансформацію професії еколога підприємства нафтогазової галузі

До проєкту вже долучилися практики-фахівці провідних підприємств різних галузей.

Петро Дригулич, заступник начальника відділу розвитку екологічних програм
та екологічного аудиту НАК «Нафтогаз України»

Цю публікацію хочу розпочати уривком з вірша Василя Симоненка «Ти знаєш, що ти – людина?»

«..Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди –
Добрі, ласкаві й злі.
Сьогодні усе для тебе –
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба –
Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі – людина,
І хочеш того чи ні …»

Ще зовсім недавно про екологію, як науку, відомо було не всім. Хоча й тепер окремі науковці говорять про стан довкілля — «погана екологія». Тоді що вже й казати про звичайних громадян? А для підприємців чи власників великого бізнесу екологія (захист довкілля) — це додаткові затрати, і майже ніякої віддачі. Тому таке й ставлення складається до екологів у більшості підприємств. Коли немає перевірок, зупинок об’єктів чи штрафних санкцій, то навіщо й еколог з його проблемами? А для відповідей на звернення громадян чи скарг населення щодо негативного впливу діяльності на довкілля є юридична служба підприємства. Тому я вже декілька разів публічно наголошував, що в нинішніх реаліях бізнесу вигідніше найняти юристів, охоронців чи навіть собак, щоб жоден перевіряючий не зміг ступити на територію об’єкта.

Те, що повинен розуміти кожен власник бізнесу

Щодо так званих додаткових витрат. Еколог не може приносити доходу, але може мінімізувати затрати підприємств. І провідні Компанії в Україні давно це зрозуміли: хто під тиском міжнародних партнерів, громадськості, а хто й добровільно. Ці підприємства приділяють значну увагу охороні довкілля і покращенню свого іміджу в межах держави і на міжнародному ринку. Таким Компаніям міжнародні кредитори дають сотні мільйонів доларів під найнижчі відсотки, але не просто так, а лише після скрупульозної перевірки діяльності у сфері дотримання еколого-соціальних зобов’язань.

Чи легко сьогодні працюється екологу? На підприємствах, де керівник справжній лідер, і розуміє, куди він веде своє підприємство, і хоче мінімізувати затрати, екологу легше — тут його чують.

На інших підприємствах згадують про еколога лише тоді коли заходить інспекція з перевіркою або після інцидентів, що нанесли шкоду довкіллю і це стало відомо громадськості. Екологу дуже нелегко, його звинувачують у всіх бідах: чому впустили інспектора? Чому про забруднення довкілля стало відомо всім? Чому я витрачаю кошти на твоє утримання, а результату немає…. І частина екологів обирають шлях бути корисним керівництву, стараються йому догодити чи похвалити за «мудрі» рішення, навіть якщо запропоновані керівником кроки можуть нанести значну шкоду підприємству і довкіллю. Гордістю таких екологів є недопуск інспекції до перевірки, а якщо допустили — то найвищої похвали зазнають ті, які випросили (купили) акт з мінімальною кількістю порушень.

Професійний еколог: хто він?

Професійний еколог повинен:

• Досконало знати галузь, у якій працює, і дивитися на багато кроків уперед.
• Доводити до керівництва підприємства всі проблеми: ті, що вже є, і ті, що можуть виникнути у майбутньому.
• Переконувати, що затрачені кошти на охорону довкілля сьогодні зменшать затрати на подолання наслідків у майбутньому. Звісно, це складно — найманому працівникові заперечити роботодавцю, адже він може знайти іншу людину, яка буде оспівувати дії чи бездіяльність керівництва.
• Тому еколог повинен бути ще й психологом, оскільки він знаходиться «між молотом і наковальнею», і має знайти баланс у відстоюванні інтересів підприємства та спілкуванні з природоохоронними службами і громадськістю.

Крім цього, кожен еколог є частиною суспільства, і йому не байдуже, у якому довкіллі жити.

Після роботи він їде додому, до лісу, на річку, працює на дачі, і коли бачить, що інші підприємства, громадяни забруднюють довкілля, спалюють суху траву, викидають сміття — йому це болить, так як болить іншим, коли його підприємство чи він роблять подібні вчинки. Тож таємно скидаючи у річку вночі стоки, будь певен, що вище по течії є ще не один такий «професіонал». Ми всі в одному човні…

Крім нерозуміння керівництва, в екологів ще є ціла низка проблем.

З власного досвіду

Коли я починав свою діяльність еколога у далекому 1994 році, у мого попередника було всього три папки: статзвітність, листування, акти та приписи інспекцій. А вже через 5 років у номенклатурі справ їх було вже — 26. Вимоги до природоохоронної діяльності підприємств зростали лавиноподібно. А чисельність екологічних служб розраховувалася лише від кількості джерел викидів. Не бралася до уваги ні розкиданість об’єктів, ні кількість адміністративно-територіальних одиниць, у яких розраховані ці об’єкти, кількість водозаборів та об’єктів поводження з відходами тощо.

Відсутнє чітке розмежування обов’язків: як правило, завдання дають не тому, хто повинен це зробити, а тому, хто зробить.

Складно екологам боротися зі Схемами.

Яскравим прикладом у 2013-2014 рр. була схема про затвердження лімітів на утворення та розміщення відходів і отримання дозволів на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, якою надавалися повноваження на право здійснювати такі повноваження лише Мінприроди України. І сотні кілограмів, навіть тонн паперу, зі всіх підприємств України щороку, з певними грошовими потоками, потекли до Києва. У 2014 році внесли відповідні зміни до законодавства, ліміти скасували, і надали право місцевим державним адміністраціям видавати  дозволи на здійснення операцій у сфері поводження з відходами. Але до цього часу відсутня будь-яка процедура з отримання цих дозволів. Певним полегшенням є подання Декларацій про відходи. Але й тут не все гаразд, нормативний документ, на підставі якого визначалися класи небезпеки ДСанПіН 2.2.7.029-99 втратив чинність (дію постанови припинено 16 вересня 2014 року), а нового документа немає і Національний перелік відходів також відсутній.

Ще одна проблема для підприємства — знайти спеціалізоване підприємство, що має дозвільну документацію і відповідні потужності та реально здійснює утилізацію чи видалення небезпечних відходів.

На офіційному сайті Мінприроди України у Ліцензійному реєстрі (поводження з небезпечними відходами) є понад дві сотні підприємств, але переважна більшість з них здійснює лише збирання, перевезення і зберігання І ці підприємства-посередники демпінгують на ринку і виграють майже всі тендерні процедури. І яка подальша доля відходів — як правило, невідомо.

Наведемо приклад: утилізація відпрацьованих люмінесцентних ламп та приладів, що містять ртуть. Вартість передачі однієї лампи посереднику становить 3-5 грн. за штуку; а у підприємства, яке реально утилізує ці відходи, тільки собівартість утилізації цієї лампи становить 8,60 грн. Не думаю, що посередники такі меценати і будуть доплачувати за утилізацію. Викинути у посадку чи на сміттєзвалище для них буде набагато дешевше.

Для підприємства визначальною є вартість послуги; і як тут екологу довести власнику, що предметом закупівлі є не передача на зберігання, а екологічно безпечна утилізація чи знешкодження, і що економія 3-5 грн. на утилізацію лампи нанесе шкоду довкіллю у десятки разів більшу!

Для великих підприємств і компаній, які мають філії та інші відокремлені підрозділи у різних регіонах держави, дуже складно отримати дозвіл на спеціальне водокористування, оскільки дозволи видаються на юридичну особу, а кількість водозаборів та умови водокористування досить часто змінюються.

Виникають певні труднощі при узагальненні державної статистичної звітності філій про утворення та поводження з відходами за формою №1-відходи, через різні підходи у регіонах у визначенні класів небезпеки відходів, визначенні коду відходів за класифікатором (ДК 005-96). Наприклад, у більшості областей України металобрухт віднесено до 4 класу небезпеки, в окремих областях — це 3 клас небезпеки. Відпрацьовані нафтопродукти — від 2 класу небезпеки і до 4 класу. Через недосконалість класифікатора одні й ті ж відходи можуть мати кілька кодів. І як їх узагальнювати до звітів за міжнародними стандартами GRI? Крім цього, екологу складно знайти комунальне підприємство, яке здійснює роздільний збір твердих побутових відходів, а це — норма законодавства.

Тож час, коли екологом — таким собі звичайним статистом, міг бути кожен, давно минув.

На сьогодні еколог має досконало знати свою галузь, у якій працює, технологію виробництва, природоохоронне законодавство, вимоги міжнародних стандартів та Директив, генерувати ідеї, спрямовані на раціональне використання природних ресурсів, мінімізацію негативного впливу на довкілля з мінімальними затратами для підприємства та інше. Але екологи потребують захисту на законодавчому рівні, по аналогії з працівниками з охорони праці, хоча б на екологічно-небезпечних підприємствах.

Та поряд з тим у зв’язку із глобальним потеплінням, хижацьким споживанням природних ресурсів у світі, зростанням чисельності населення — екологом у певному сенсі повинен бути кожен з нас. Бережно ставитися до довкілля, максимально зберегти те, що залишили нам предки, адже Земля у нас одна, й іншої не буде ніколи. І не залежно від статусу, статків, посади, заховатися десь у безпечному куточку і пересидіти — не вдасться, яскравим свідченням цього є теперішня пандемія.

Джерело: ECOBUSINESS Group