Про найважливіші та найбільш проблемні завдання екологів підприємств

До проєкту вже долучилися практики-фахівці провідних підприємств різних галузей.

Олександр Посмітний, експерт ПАЕУ, юрист, досвідчений еколог-практик, член Громадської ради при Державній екологічній інспекції України. Експерт сфери поводження з твердими, рідкими та токсичними промисловими відходами країни; поводження зі стійкими органічними забруднювальними речовинами (СОЗР) з досвідом втілення у виробничу діяльність підприємств України норм європейського стандарту ДСТУ ISO 14001:2015 «Системи екологічного управління. Вимоги та настанови щодо застосування».

Насамперед слід зрозуміти, що глобальне знищення дикої природи, яке ми зараз бачимо, відбувається у результаті знищення середовища існування живих істот, зміни клімату та забруднення земель, повітря, водних ресурсів тощо. Це остання межа, за якою наступним буде знищення людства. На мій погляд, лише  тому, що людина вміє тимчасово захиститися від наслідків своєї діяльності, вона загине останньою.

Катастрофічні події у світі, що наразі відбуваються, глобальні пожежі, понаднормові викиди забруднюючих речовин у повітря підприємствами, забруднення світового океану, безжальне антропогенне навантаження на довкілля, як наслідок, призвели до значних змін клімату планети, поступового знищення різноманіття флори і фауни, природних катаклізмів як екологічного явища.

Людство, що в межах біосфери будує свою цивілізацію, руйнуючи її,  має зрозуміти, що цивілізаційний поступ можливий лише в поєднанні з законами природи, при усвідомленні людиною своєї справжньої ролі в механізмі підтримки екологічної рівноваги.

Кардинальні зміни, які необхідно сформувати у свідомості людства — сформулювати і добровільно прийняти обмеження та заборони, що продиктовані законами розвитку біосфери. Зі свого боку це вимагає зміни багатьох стереотипів поведінки, механізмів економіки і соціального розвитку. Необхідні фундаментальні зміни у нашій системі цінностей, інститутах і способі життя з врахуванням того, що екологічні, економічні, політичні, соціальні та духовні потреби тісно взаємопов'язані.

Саме у цьому я бачу основні завдання еколога, що має вищу освіту за напрямками «Еколог», «Охорона навколишнього середовища», «Охорона довкілля» та є захисником суспільства і довкілля від руйнівного впливу техногенних факторів. Суміжні професії, такі як еколог-юрист, еколог-педагог, еколог-архітектор та подібні — теж мають на меті мінімізацію негативного впливу від господарської діяльності людства та формування екосвідомої поведінки.

Для всіх компаній, функціонування яких пов'язане з використанням природних ресурсів, посада еколога є необхідною і обов'язковою, оскільки здійснення виробничої діяльності підприємства безпосередньо пов’язане з дотриманням екологічних норм, максимальним отриманням дохідної частини від виробництва у поєднанні зі зменшенням впливу на навколишнє середовище.

Основні правила щодо досягнення екологічно-економічних цілей викладені у стандартах, що розроблені технічним комітетом організації ISO. Вони запропоновані до впровадження європейським суспільством на добровільній основі та є дієвим механізмом виконання вимог нормативно-правових актів з охорони довкілля.

На сьогодні чинні екологічні стандарти групи ISO 14000 практично опрацьовані та призначені для надання інструкцій компаніям (організаціям), з питань відповідальності за навколишнє природне середовище незалежно від виду їх діяльності та розміру.

ISO 14001:2015 опирається на екологічні аспекти системи менеджменту. Інші стандарти групи ISO 14000 спеціалізуються на таких елементах, як аудит, зв'язок, маркування, аналіз життєвого циклу природного середовища та його структури й екологічні проблеми (наприклад, зміна клімату, викиди парникових газів).

Основним напрямком упровадженого на підприємстві Стандарту є встановлення, оцінювання ступеня небезпеки екологічних ризиків, які виникають під час здійснення виробничої діяльності, та їх уникнення або поступове зменшення (це, наприклад, своєчасне отримання дозвільної документації, виконання вимог, які в ній викладені, дотримання екологічної культури виробництва, «екологізація» виробництва тощо).

Це найважливіше та найбільш проблемне завдання екологів з організації впровадження Стандарту, а отже і виконання вимог нормативно-правових актів з охорони та збереження довкілля підприємством, тому що система екологічного менеджменту передбачає встановлення та визначення ступеня небезпеки екологічних ризиків усіма робітниками, відповідальність працівників за їх якісне визначення та оцінювання, прийняття своєчасних рішень керівником підприємства (організації), який має очолювати Раду системи екологічного менеджменту, що своєю чергою також покладає на нього відповідальність за прийняті рішення та взяті підприємством (організацією) зобов'язання. Як наслідок, працівниками підприємства (організацією) вся відповідальність та робота, спрямована на впровадження екологічних вимог та норм Стандарту. покладається саме на екологів, з мовчазної згоди або за вказівкою керівника підприємства, який у тому числі покладає і діяльність Ради системи екологічного менеджменту теж на екологів, які не мають важелів для прийняття ні фінансових, ні управлінських рішень. Слід зрозуміти, що завдання еколога підприємства не лише знайти проблему, але й провести її аналіз та запропонувати керівництву дієві шляхи її розв’язання.  Саме це не зовсім зрозуміло для посадових осіб підприємства, тому дії еколога сприймаються як дії, що направлені супротив економічного розвитку підприємства та встановленого укладу.

Таким чином, екологічна служба стає заручником ситуації та «відповідальним» за всі екологічні складові та порушення, що існують на підприємстві. У деяких випадках на екопідрозділ керівництво покладає  ще й обов’язки з охорони праці, пожежної безпеки, дорожнього руху тощо.

З цього починається ганебне існування еколога або екологічної служби підприємства, яка існує «для галочки», якщо порушення вдається приховувати, та «хлопчиком (дівчинкою) для биття», якщо приховати негативні екологічні наслідки виробництва не вдається. У такому випадку досвідчені фахівці з екології на підприємстві не потрібні, до того ж і професійний еколог, чітко розуміючи, що свідомо йде на приховування екологічних порушень та не маючи можливості їх виправити, самостійно приймає рішення щодо звільнення та зміни напрямку діяльності, залишаючи за собою право участі у роботі громадських екологічних об’єднань.

Еколог підприємства, відповідно до своїх посадових обов’язків, повинен мати можливість залучення до виконання екологічних норм всіх співробітників, і в тому числі — керівництво підприємства (організації) з покладанням відповідальності за ці дії, залишаючи за собою основний обов’язок та відповідальність за результати організованої системи дотримання норм екологічної безпеки, використання природних ресурсів та вдосконалення екологічної культури виробництва. Це має  бути одним із основних принципів та напрямків підприємства (організації).

Виконання та дотримання екологічних норм підприємством — це дуже складний та фінансово затратний механізм, що є вкрай необхідним на сьогодні елементом культури виробництва, та не менш значущим за напрямки з охорони праці, дотримання технологічного регламенту роботи агрегатів та механізмів, медичного обслуговування працівників тощо. У деяких аспектах дотримання екологічних норм, екологічної культури виробництва, вдосконалення впроваджених екологічних Стандартів цей напрямок може стати важливішим за інші, оскільки впливає на фінансову складову підприємства, його репутацію, соціальну довіру та гарантовану суспільству екологічну безпеку.

Слід також зазначити, що впроваджені підприємством Стандарти та екологічні норми без подальшого вдосконалення та їх виконання — це теорія, яка потрібна лише для досягнення миттєвого результату, наприклад, отримання фінансової допомоги або інвестування від міжнародних організацій, але це дуже ненадійний та загалом руйнівний шлях!

Наприклад, Стратегією діяльності в Україні  на період 2018-2023  Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), розділом Екологічні та Соціальні наслідки визначено, що:
— Збереження біорізноманіття та стале управління живими природними ресурсами: Банк буде підтримувати розвиток і впровадження практики сталого управління та збереження біорізноманіття у проєктах у секторах сільського та лісового господарства, іригації.
— Фінансові установи-посередники: мають забезпечити наявність у партнерських фінансових установ належної спроможності в екологічній та соціальній сфері, а також відповідних процедур ризик-менеджменту.
— Моніторинг і нагляд: передбачає працювати з існуючими клієнтами над моніторингом екологічних і соціальних показників та вирішенням історичних проблемних питань, пов’язаних з портфелем Банку. Необхідне технічне співробітництво для покращення стандартів і практики захисту довкілля та моніторингу промислових викидів.

Невиконання вимог фінансових зобов’язань з екологічного напрямку (в тому числі), призведе до прямого визначення дефолту підприємства з відповідними подальшими негативними наслідками. Таким чином, для недопущення цього, на підприємстві необхідні досвідчені екологи, які мають належні повноваження та можливість безпосередньої взаємодії з топ-менеджментом.

Важливою новиною у сфері охорони навколишнього природного середовища є прийняття Верховною Радою України 28.02.2019 року Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 р.» (далі — Закон №2697‑VIII), який набрав чинності з 01.01.2020 року. Він визначає основний вектор та етапи реалізації державної екологічної політики. На законодавчому рівні визнано, що процеси глобалізації та суспільних трансформацій підвищили пріоритетність збереження довкілля, а отже, потребують від України вжиття термінових заходів. Протягом тривалого часу економічний розвиток держави супроводжувався незбалансованою експлуатацією природних ресурсів, низькою пріоритетністю питань захисту довкілля, що унеможливлювало досягнення збалансованого (сталого) розвитку.

На сьогодні існує загальноприйнятий поділ екологів на практиків та теоретиків, який, на мій погляд, є помилковим. Теоретична екологія нічого не варта, якщо вона не знайшла позитивного практичного застосування, так само як і практична екологічна діяльність без підтвердження науковими розрахунками та висновками — незрозуміла, а іноді й призводить до виникнення негативних екологічних наслідків.

Теорія та практика екологічної складової — це частини однієї науки під назвою «Екологія», яка є науковою основою раціонального використання природних ресурсів та стійкого розвитку суспільства, охорони біологічного різноманіття. Теоретичні екологічні знання дозволяють розробити дієві практичні кроки до подолання екологічної кризи та розв’язання інших екологічних проблем.

Працюючий, досвідчений еколог з вищою освітою — вже є теоретиком та практиком з опрацювання існуючих екологічних аспектів, збереження та охорони навколишнього природного середовища.

Джерело: ECOBUSINESS Group